Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

Куаутемок розреготався.

— Ти говориш відверто, жінко, — сказав він. — Але ти повинна знати, що у Теночтітлані на мене чекає моя царствена сестра і дружина Течуїшпо, а з нею ще три знатні жінки, які, на нещастя, досить ревниві.

Кров кинулася Марині в обличчя, і я вперше і востаннє побачив, як у її добрих очах запалахкотів гнів.

— Принце, — промовила вона, — я просила тільки узяти мене з собою. Я не наполягала тебе брати мене за дружину чи наложницю!

— Але ти про це думала, — відповів він глузливо.

— Про те, що я думала, принце, не говоритимемо! Я хотіла побачити велике місто і великого імператора, бо втомилася від цього життя тут, а ще хотіла піднестися. Ти відмовив мені, принце, але настане час, і я, можливо, піднесуся і без твоєї допомоги. Тоді я пригадаю, як ти мене принизив, і відплачу за все і тобі, і твоєму царському домові!

Куаутемок знову засміявся, але за мить посуворішав.

— Ти забуваєшся, рабине! — промовив він. — Того, що ти тут наплела, досить, щоб відправити на жертовний камінь десяток жінок. Але твоя жіноча гордість уражена, і ти сама не розумієш, що кажеш, отож я забуду твої слова. І ти, теулю, теж забудь їх, якщо тільки зрозумів.

Марина обернулася і пішла до виходу. Груди її бурхливо здіймалися від люті, ображеного честолюбства, а може, й від знехтуваної любові. Коли Марина проходила повз мене, я почув, як вона процідила крізь зуби:

— Гаразд, принце, ти, може, й забудеш, але я — ніколи! Пізніше я частенько замислювався, згадуючи той день.

Що це було? Говорила Марина навмання, просто в пориві гніву, чи в ту мить перед нею справді відкрилося прийдешнє? І ще одне я намагався збагнути: яку роль відіграла розмова з Куаутемоком у подальшій долі Марини? Чи справді вона віддала свою батьківщину на ганьбу і наругу тільки через любов до Кортеса, як вона мені сама потім говорила? Відповісти на ці питання важко. Тільки одне я знаю — Марина справді не забула тієї розмови, і свого часу мені довелося почути, як вона нагадала принцу кожне його слово і як благородно відповів їй Куаутемок.

Перш ніж розповідати про те, що сталося зі мною в Теночтітлані, я хочу згадати ще один епізод мого перебування в місті Табаско.

У день нашого від’їзду, щоб умилостивити богів, випрохати їхнього сприяння в дальній дорозі, а також з нагоди одного з чергових свят, яких у індіанців була сила-силенна, на теокалі було влаштовано велике жертвоприношення. Мені доводилося спостерігати ці жахи щодня, і того дня я теж піднявся разом з усіма на вершину східчастої піраміди. Унизу товпилося юрмисько люду. Ми стояли навкруги жертовного каменя і чекали.

Жрець — саме той, що рахував удари мого серця, вийшов зі святилища і зробив знак слугам покласти першу жертву. Цієї миті принц Куаутемок раптом вийшов наперед і показав на жерця:

— Схопити цю людину!

Ті завагалися. Куаутемок був, звичайно, принцом, і в жилах його текла царствена кров, але зазіхнути на владу верховного жерця вважалося святотатством! Тоді Куаутемок гордовито зняв з руки перстень із темно-синім каменем, на якому були викарбувані якісь дивні знаки. Затим він вийняв сувій з накресленими на ньому письменами і показав його разом із перснем жерцям. Це був перстень самого Монтесуми, а на сувої стояв підпис верховного жерця Теночтітлана. Не послухатися того, хто володів подібними знаками влади, — значило приректи себе на вірну смерть і ганьбу. Отож жерці мовчки схопили свого верховника і завмерли, чекаючи подальших наказів.

— Покладіть його на камінь і принесіть в жертву богу Кецалькоатлю! — безапеляційно зажадав принц.

Тепер кат, який так упивався смертю інших, сам затрясся від страху і заплакав.

— За віщо така кара, принце? — упав він на коліна. — Адже я був відданим служителем богів і повелителя!

— За те, що ти хотів принести в жертву цього теуля, — відповів Куаутемок, показуючи на мене. — За те, що ти хотів цим порушити волю свого повелителя Монтесуми і за інші злочини, записані в цьому сувої. Теуль — син Кецалькоатля, ти сам це оголосив. Тож хай Кецалькоатль отримає жертву за свого сина! Кінчайте з ним!

Молодші за рангом жерці повалили його на жертовний камінь. Один з них накинув на нього багряну мантію і, не зважаючи на благання і погрози свого колишнього верховника, показав на ньому своє мистецтво. Ще мить — і тіло негідника покотилося униз схилом піраміди. Треба сказати, що я зовсім не був засмучений смертю цього ката, адже від його руки загинуло безліч невинних людей. Мабуть, мені бракує християнського смирення.

Коли все було скінчено, Куаутемок обернувся до мене і промовив:

— Так загинуть усі твої недруги, брате теулю.

Цей епізод засвідчив, якою величезною владою володів Монтесума. Десь через годину ми вже вирушили в далеку дорогу. Перед цим я встиг сердечно попрощатися зі своїм покровителем касиком і з Мариною, що не зуміла наприкінці утриматися від сліз. Касика я відтоді не бачив, а от із Мариною мені ще довелося зустрітися.

Наша подорож тривала цілий місяць. Шлях був неблизький і дуже важкий. Іноді доводилося прорубувати собі шлях у непролазних хащах, часто ми затримувалися на річкових переправах. За цей час я бачив чимало дивного. Якось, коли нас затримала повінь, ми вирішили пополювати. Незабаром трьох оленів було впольовано, але тут Куаутемок помітив на пагорбі ще одного самця, який стояв на відкритому місці і наблизитися до нього було неможливо — навкруги не було ні кущика, ні дерева. Тоді Куаутемок почав з мене кепкувати.

— Про тебе, теулю, говорили, що іншого такого стрільця не знайти. Он олень — він стоїть надто далеко для пострілу ацтека. Ану спробуй ти!

— Гаразд, — зголосився я, — хоч