Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Ой, спасибі, Катерино,

Та за твою волю,

Що нам показала За Дунай дорогу...

Тяжко довелося запорожцям-чорноморцям у перші роки на своїй новій Україні. Одночасно доводилось і будувати оселі, й оборонятися від нападів черкесів. Прикубанські степи у той час були такі самі, як степи Запорожжя сто літ до того. Такі самі росли на Чорномор’ї височенні й рясні трави, ті ж самі водилися по степах породи птиць та звірів, навіть дикі коні (тарпани), а по лиманах та озерах була така ж саме сила риби. В одному тільки степи Чорномор’я були гіршими за степи Запорожжя: вони були дуже низько над морем та над річками, мали багато боліт, особливо на Тамані, не мали чудових, глибоких, скелюватих байраків Запорожжя, майже зовсім не мали лісу, а замість того мали занадто багато очеретів по розлогих, болотяних берегах річок; вода побіля річок стояла на цілі версти, і від того козаки хворіли на пропасницю, що зводила з світу навіть літніх, крем’язних, як дуби, січовиків.

Головний Кіш війська Чорноморського став біля річки Кубані у Карасунському Куті, курені ж осіли всякий окремою слободою, або станицею. Місця для станиць оглядав та намічав сам Чепіга з представниками куренів; якому ж куреню де осісти, брали жеребки. До 38 куренів, що завжди були у Війську Запорозькому, на Кубані додали ще два: Катерининський та Березанський. Нежонаті бездомівні козаки (бурлаки) могли й не йти у станиці, а жити у Катеринодарі, і для них там були побудовані курені, або, по-новому кажучи, — казарми.

Ми не будемо торкатись розселення чорноморців на нових землях, бо відомості про те належать вже не до історії Війська Запорозького, а до історії козачого війська Чорноморського. Для нас більш цікаво простежити, як запорозький військовий устрій перетворився в устрій Чорноморського козачого війська.

Найбільш тяжка руїна запорозькій регулі вийшла од тих самих людей, котрі двадцять років клопотались над поновленням Війська Запорозького. У січні 1794 року Чепіга, Головатий та військовий писар Котляревський видали й оголосили уклад Чорноморського війська під назвою «Порядокъ общей пользы». Зроблено те було без обмірковування нового укладу на козацькій раді і навіть без відома й бажання козаків. Затверджені на своїх посадах владою Великого гетьмана Потьомкіна, підвищені російськими чинами та обдаровані званням кавалерів, привідці Чорноморських козаків вже не хотіли радитись з товариством, маючи його за щось нижче од себе, і ще більше не хотіли мати під своєю діяльністю контролю й з боку військової ради.

У виданому зазначеним тріумвіратом «Порядк'к общей пользы» зовсім не згадано про військову раду, так неначе її ніколи й не було на Запорожжі. Така одміна цілком стосувалася до поглядів російського уряду, котрий ще з часів царя Олексія Михайловича неприхильно дивився на існування у запорожців військової ради, і через те, можливо, що Головатий своїм «Порядкомъ общей пользы» скасував військову раду через домагання того з боку вищого російського уряду.

Далі той саме «Порядокъ» забезпечив військовій старшині, «яко вождямъ наставникамъ», право на «вНкчное спокойное владНЬ-ніе» землями, себто затвердив приватну власність на тій землі, котра по царській грамоті була призначена всьому Війську. Зрозуміло, що з цього почався поділ чорноморців на панів та козаків, як повелося з часів Мазепи й на Україні. Ті пани, або старшина, почали добиватися російських армійських чинів, а чимало їх вже й мали такі чини ще за часів турецької війни — і з того пішов поділ козацтва, як у регулярному російському війську, на офіцерів та нижніх чинів. Зрозуміло, що про запорозьке товариство при таких обставинах вже годі було й згадувати.

Нарешті, порушена була запорозька регула щодо жіноцтва. Січі, або Коша, на Кубані вже не було. Катеринодар, у котрому жила козацька сірома, не був Січчю, а був городом, у котрому жило й жіноцтво. Та й взагалі, сірома, котрої прибуло на Кубань біля 6000 душ, хутко почала зменшуватись у своїй кількості, почасти вимираючи, почасти женячись. Про останнє, себто про одруження, дуже дбав тепер військовий уряд, бо навіть у «ПорядюЬ общей пользы» на окружні правління накидався обов’язок «Для распространенія семействен-наго житія холостыхъ кь женитьб'Ь побуждать». Сімейні початки, зрозуміло, зробили великий вплив на склад козацького життя, хоч, на нашу думку, менший, ніж перші три причини.

Таким чином, дякуючи «Порядку общей пользы», на Чорномор’ї через кілька років од запорозьких звичаїв лишились самі згадки.

Тільки один раз запорозька сірома раніше, ніж повимирати або занепасти душею, захвилювалась і зробила спробу підняти з домовини стародавні запорозькі звичаї. Ця хвилина відома в історії під назвою «Персидського бунту».

В липні року 1794 два полки чорноморських верш-ників під бунчуком самого кошового отамана, старого Харка Чепіги, були Чорноморець перших часів

вислані у Польщу, де, між

іншим, брали участь у штурмі Праги та Варшави. Не вспіли вони в останні дні року 1795 повернутися з далекого походу у Катерино-дар, як у лютому року 1796 кошовому знову наказано було два полки одбірних козаків вирядити в Астрахань для війни з персами.

Полки ті повів військовий судця Головатий. Увесь похід перський склався невдало. Вже в Астрахані чорноморці од незвичного повітря почали хворіти, коли ж їх перевезли морем у Баку, то хвороби між козаками дуже збільшились, і вони почали мерти. З того хворіння козаки занепали духом, а тут ще й війна тяглася дуже нудно, бо ніяких боїв не було, а замість того козаків примушували до всяких тяжких робіт. Незадоволені козаки почали тікати. Але куди було тікати з такої далекої сторони?

Почули чорноморці, що у грузинського царя є вільні козаки — 800 душ з кошовим отаманом Розтрьопою — і що цар Грузії платить тим козакам добре жалування; тієї чутки було досить, щоб козаки з околиць Баку почали тікати понад річкою Курою у Грузію. Втекло козаків, мабуть, не більше сотні, а чи знайшли вони у Грузії козаків, чи загинули у чужій стороні з голоду, чи дістались татарам та персам у неволю, невідомо.

Почав хворіти біля Каспійського моря й сам Головатий, і 28 січня року 1797 помер. Трохи раніше нього, а саме 14 січня, помер у Катеринодарі Чепіга, так що старшим у війську лишився військовий писар Котляревський, та й той скоро поїхав на коронацію царя Павла І. Там Котляревський сподобався царю, і 27 липня 1797 року, без вибору я бажання Війська Чорноморського, був призначений військовим отаманом. Таким указом царя Павла І зрештою скасувалися виборчі права козаків і сама