Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

вірних козаків чорноморських, він клопочеться у цариці, щоб дати сьому війську під оселі землю поміж Бугом, Дністром та Чорним морем, а до того ще землю біля Кінбурна з озерами, які ще не наділені панам. Разом він обіцяв ще дати військові лісу на будівлі.

Карта земель, одмежованих Війську Чорноморському року 1790

Треба гадати, що цариця затвердила пропозицію Потьомкіна, бо 19 квітня він прислав на Кіш ордер про те, що вищезазначені землі справді віддаються війську Чорноморському з додачею ще Єнікальської округи з Таманню. Далі 14 липня він наказав генералу Кутузову оголосити всім, хто живе між річками Бугом та Дністром, що вони віддаються під владу Чорноморського війська.

Велика радість охопила всіх бувших запорожців, коли у присутності депутатів од війська почали одмежовувати Чорноморському війську землю. Межа пішла од Чорного моря угору Дністром до Бендер, а од того города через верхів’я річок Кучурган та Куяль-ник на Тилигул, а від нього на верхів’я Березані та, повернувши тією річкою трохи униз, прямувала до Бугу, а впершись у нього проти Богоявленська, йшла лиманом, поки, обминувши Очаків, виходила до моря.

Прийнявши одмежовані землі, Чепіга наказав всім полковникам пильнувати, щоб ніхто не рубав на військовій землі садів та лісу, та переписати всі рибальські заводи й брати з них на військо мито.

Цілі сотні родин бувших запорожців прибували тепер у Сло-бодзею і направлялись Чепігою по паланках на місця, призначені Кошем під оселі, так що новий край, незважаючи на війну, хутко почав залюднятись. Паланок було уряджено три: Подністрянська, Березанська та Кінбурнська. У Слободзеї зараз же почали будувати церкву та військову паланку — будинок для кошового отамана й канцелярії.

Таким чином російським запорожцям року 1790 були віддані ті самі землі, котрі року 1776 були віддані султаном турецьким запорожцям. Рік 1790 дуже сприяв козакам до того, щоб перевезти свої родини на нові землі, бо війна поновилася тільки вже під саму осінь. Оселялися запорожці здебільшого у хатах тих молдаван, котрі повтікали за Дністр, хоч немало було й таких, що будували власні хати українського вигляду. Коли ж восени пішли походом на Дунай, то біля упорядкування осель зосталися батьки та жінки козаків.

У жовтні чорноморські козаки билися під Килією, а байдаки їхні плавали по гирлах Дунаю і допомагали російському флоту побити у гирлах флот турецький і добути Тульчу й Ісакчу. Плаваючи по гирлах Дунаю, чорноморці щодня зустрічалися з задунайськими запорожцями, що з турецького боку несли таку саму передову службу, як чорноморці з російського. Проте кривавих сутичок між ними майже ніколи не траплялось. І ті й інші запорожці обмежувались тим, що передавали до своїх старших звістки про заходи ворогів. Байдаків у задунайців було далеко менше, ніж у чорноморців, і це в очах турків давало їм право одходити перед своїми братами без бою.

Зустрічалися і браталися тут у гирлах не тільки прості козаки, а навіть запорозька старшина обох боків, а щоб виправдатись перед російським та турецьким начальством, вони пояснювали це тим, буцімби умовляли запорожців ворожої сторони переходити на їхній бік. Так військовий осавул Задунайського Коша Стадник перемовлявся на чатах з старшиною чорноморців Реуцем. Коли ж хто-небудь із чорноморців не вертався од запорожців задунайців, то осавули казали Головатому, ніби турецькі запорожці захопили його у бранці.

На початку зими Головатий, за наказом генерала де Рібаса, наблизивсь до Ізмаїла і громив його з гармат, а коли проти Ізмаїла на острові біля Верхніх Чаталів були побудовані російські батареї, то чорноморці напали біля города на турецькі судна: громили їх з гармат, топили і палили. При тому полковий старшина Черниш зі своїм байдаком спалив три турецькі судна.

Знищивши турецький флот нижче города, Головатий переплив повз город до другої частини турецьких кораблів, що стояла вище Ізмаїла, і понищив ще й ті. До тих славних подій Головатий додав ще те, що висадив десант і добув фортецю Табія. Зрадівши такій перемозі над турками, він дуже запалився і з своєю невеликою силою пішов штурмувати велику турецьку батарею. У запалі чорноморці таки й добули її, та ні де Рібас з флотом, ні російське військо з поля не подали їм помочі, і турки, виславши з города чимале військо, одбили свою батарею назад з чималими втратами для чорноморців.

Грудня 12 удосвіта почався штурм Ізмаїла. На долю чорноморців припала головна участь у штурмі кріпості з боку Дунаю. Запорожці, не звертаючи уваги на ворожу пальбу, кинулися з байдаків на берег, рубали сокирами засіки і дерлися на турецькі батареї. Чимало їх при тому загинуло, та проте вони піднесли славу козацьку.

Коли чорноморці вже вдерлися у місто, на один з їхніх полків кинувся з яничарами хан Каплан-Гірей і так їх утиснув, що багато козацьких голів покотилося по вулицях Ізмаїла. Вже й дві гармати одняли, було, у чорноморців яничари, та тут на поміч чорноморцям наспіли російські гренадери і разом з козаками повистинали й перекололи всіх яничарів так, що і сам Каплан-Гірей загинув тут разом з п’ятьма своїми синами.

З народної поезії до наших часів дійшли про цю подію лише уривки одної, мабуть, довгої пісні:

Від Килїї до Ізмаїлова покопані шанці,

Ой, вирубали турки Новодинців у середу

вранці.

А чорноморці, храбрі запорожці, через Дунай

переїздили,

Вони ж тую проклятую змаїлівську орду

з батареї збили.

Ой, дали ж, дали змаїлівські турки

Надольському баші знати,

Що не мусиш, Анадольський баше, проти

чорноморців стояти.

Ой, став же змаїловський баша білий флаг

викидати,

Ой, тоді стали славні запорожці запаси

й ружжя відбирати.

Ой, брали ружжя, брали коні й сукна дорогії...

Котрих порубали, у острові поховали,

А котрі поранені — у Килію одправляли.

Під час штурму Ізмаїла чорноморці захопили 26 турецьких прапорів і багато здобичі. Проте втрати козаків були чималі: вбито й поранено було 24 військових та полкових старшин та 388 козаків.

За лицарські вчинки чорноморців Чепіга дістав Георгія III класу, а Головатий — хреста Володимирського.

Перебувши перші місяці року 1791 почасти на своїх землях, почасти біля Ізмаїла, чорноморці у березні вже знову зібрались на Дунаї. Там знову почалися зустрічі та братерські зносини запорожців обох ворожих сторін. Наприклад, 5 травня запорожці-задунай-ці, наблизившись до Тульчі, закликали до себе на бенкет чорноморців з полку Давида Білого. Білий дозволив хорунжим Сербину та Харченку поїхати з товаришами до запорожців. Інші козаки Білого позаздрили тому, і дехто з них, посідавши у другий байдак, теж поїхали з осавулом Яновським гостювати під Тульчу. Запорозький осавул Іван