Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Ой, б’є турок з Очакова з пушок на тривогу».

Піднімали добрі хлопці всі паруси вгору,

Пішли Дніпром проти води кораблі на воду,

Пішли наші добрі хлопці Дніпром проти води,

Набралися, сердешнії, превеликої біди.

Ой, поглянув Головатий в прозорую трубу —

«Ой, тепер же вражих турків боятись не буду».

Через десять днів у лимані, біля Очакова, стався другий великий морський бій. Російським суднам, що були далеко менші за турецькі, легше було переходити мілкі місця, триповерхові ж турецькі кораблі зачіпали за дно, не мали змоги хутко повертатись між піскуватими косами лиману і бідували. Запорожці зараз же користалися випадками, коли турецькі кораблі ставали на мілке, кидалися штурмувати їх. Бій був щасливий росіянам: турецький флот через якийсь час почав тікати, але запорожці, що кидалися на ворогів з величезним запалом, мали великі втрати: кошового отамана Сидора Білого на смерть було поранено, і другого дня він помер; побитих запорожців хоч було небагато, та зате аж 235 козаків дісталися туркам у неволю. Сталося те нещастя від того, що штурмувати турецькі кораблі запорожці кидалися з дуже невеликою силою, і на деяких кораблях турки, почавши одпливати у море, позавозили необачних лицарів у неволю. Таким чином, на запорожців року 1788 впала точнісінько така саме пригода, як під час морського походу року 1625.

Поховавши згідно з запорозьким звичаєм кошового отамана, що не пошкодував свого життя, аби заслужити новонародженому війську козацькому ласку Потьомкіна й цариці, запорожці зібрали раду, щоб обрати нового кошового. Голоси на раді поділилися надвоє. Перші гукали: «Виберімо Антона Головатого! Він з біса мудрий — буде добре правити кошем!» Інші сперечалися: «Що ваш Антін! Хоч і розумний, та школяр, військові ж треба ватажка. Харка (Чепігу) настановимо кошовим — він б’є і в полон бере бусурманів!» — «Та не дуже харкайте...— гукали знову перші, — Головатого кошовим!» Скінчилося все-таки на тому, що обрали Чепігу, і Потьомкін затвердив те обрання.

У липні Чепіга приїздив на Кіш і передав там старшинування над пішим військом та байдаками Антону Головатому. На раді, що при ньому відбулася, Чепіга почув чимало нарікань на російських генералів за те, що не постачають припасу, не додають жалування і таке інше. Проте кошовий зумів заспокоїти товариство і, забравши клейноди, поїхав до Коша свого комонного війська. Зі своїм виділом війська Чепіга весь час ходив поперед російським військом на чатах, а коли Потьомкін наблизився до Очакова з усім військом російським і почав його облягати, Чепіга чатував з боку Хаджибея і, наблизившись уночі потайно до самого турецького замчища, сам-один захопив у бранці двох турків і привіз їх до Потьомкіна. Після цієї події козаки ще дужче почали шанувати Чепігу і навіть дивитись на нього як на характерника.

Поки російське військо стояло біля Очакова, до задунайських запорожців доходили вісті про те, що у російських запорожців справді заведено всі стародавні запорозькі звичаї, а позаяк Військові Запорозькому були повернені й клейноди, а в військових клейнодах запорожці вбачали ознаку автономних прав війська, то у багатьох задунайців, навіть у старшини, виникло питання, чи не час справді покинути ворогів хреста та приєднатись до своїх братів? Задунайці почали шукати випадку, щоб перебалакати з кошовим Чепігою.

Вистеживши з такою метою у вересні місяці на березі бекет «вірних козаків», задунайці підпливли до них байдаком, браталися і просили викликати до Аджеяс кошового Чепігу, щоб перебалакати про приєднання задунайських запорожців до своїх братів російських.

Чепіга, за згодою Потьомкіна, приїздив в Аджеяси і передав за-дунайцям од Потьомкіна листа, у котрому той ім’ям цариці обіцяв усім турецьким козакам ласку, аби тільки поєдналися зі своїми «вірними товаришами». Та треба гадати, що й у тому листі Потьомкіна не було певних обіцянок про землю й права, бо задунайці перше сказали, що передадуть листа до своїх комонних товаришів на Дністр, щоб порозумітись усім купно з старшиною, а 28 вересня сповістили, що комонні запорожці застерігали своїх російських товаришів, щоб не зближалися з ними понад Чорним морем, щоб, бува, не пролилася братня кров. Скоро після того 2 жовтня року 1788 — задунайці з дністрянського виділу набігли на Балту і зчинили у ній погром.

Очаків довго не здавався, одбиваючи всі штурми російського війська. Йому дуже допомагав турецький флот, підвозячи під захистом кріпості на острові Березані припас і військо. Щоб перетяти тому флоту шлях до Очакова, обов’язково треба було добути Березань. Потьомкін ще в липні наказував Суворову добути той острів, та російський флот, хоч і атакував його, нічого не зміг з ним вдіяти, бо на острові була міцна кріпость із великими гарматами. Тоді вже восени, коли турецький флот через хуртовину одійшов до Очакова, Потьомкін прикликав до себе Головатого і звелів йому добути Березань своїми козаками.

Листопада 7 Антін Головатий взяв на дуби, узброєні дрібними гарматами, 800 запорожців і прямо серед дня рушив до Березані. Береги того острова були дуже круті, а понад берегами було так мілко, що навіть дубами не можна було близько під’їхати. Серед острова була кріпость, а понад кручами берега були покопані окопи і пороблені батареї, узброєні гарматами. Головатий направив байдаки прямо на батарею, під котрою береги були трохи нижчі. Турки почали палити на запорожців з гармат, та запорожці, незважаючи на те, хутко підбігли на гребках до мілкого місця, пострибали у воду, підтягай байдаки ближче до скель, забрали на плечі рушниці й гармати і подерлися на кручі.

Коли запорожці ще тільки наблизилися до берега, то вже туркам незручно стало стріляти у них, бо запорожців захищав високий берег, і вони, влізши без перешкоди на скелі, кинулися штурмувати батарею. Оборонців турків було там мало, так що- козаки зразу вибили їх з окопів і, захопивши батарею, погнали ворогів до кріпості. Але добути кріпость було не так-то легко, бо турки палили на козаків з гармат і рушниць. Щоб полегшити штурм, Головатий завернув запорожців назад і, повернувши турецькі гармати, що були на батареї, жерлами на кріпость та поставивши ще на березі козацькі гармати з байдаків, зчинив по кріпості велику пальбу. Туркам стало скрутно, а тут ще наблизився російський флот і почали громити Березань з другого боку, так що коли запорожці налагодились до нового штурму, то турецький паша Осман здався Головатому з усім військом у бранці.

У Березані запорожцям дісталося 11 турецьких корогов, 21 гармата і чимало зброї й припасу. Стеряв же Головатий при тому славному штурмі одного полкового старшину та 24 козаки, між котрими було й декілька курінних