У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

- Сеньйор Нунке?-спитав черевань, ні до кого персонально не звертаючись, ніби в кімнаті була всього одна людина.

- До ваших послуг! - вклонився Нунке.

Офіцер контррозвідки витягнув з кишені аркушик паперу і написав на ньому якесь речення. Нунке прочитав і трохи нижче написав кілька слів. Офіцер ствердно хитнув головою, витяг запальничку і над попільничкою спалив записку.

- Що за комедія?-сердито кинув Думбрайт.

- Пароль, - відповів Нунке, приймаючи від офіцера пакет з кількома печатками.

Офіцер контррозвідки, намагаючись триматися струнко, козирнув Нунке, потім Думбрайту, на Фреда навіть не глянувши, вийшов з кабінету.

- Чим ми зобов'язані появі цього типа? Він що, не з сторінок гумористичного журналу минулого сторіччя зірвався?-пхиркнув Думбрайт.

Не поспішаючи, Нунке розірвав конверт, витяг з нього другий, прошитий шворками і скріплений печатками, обережно зрізав їх перочинним ножем і витяг маленький папірець. На аркушику було надруковано всього кілька рядків, але Нунке читав їх довго, мабуть, з десяток разів з початку й до кінця.

- Та скажете, нарешті, що там таке? - не втерпів Думбрайт.

Нунке обвів кімнату довгим поглядом і глухим, зовсім чужим голосом промовив:

- Іспанська контррозвідка цієї ночі запеленгувала в квадраті нашої школи підпільну радіостанцію...

Інструктор радіосправи Вайс ніколи особисто не говорив з босом. Думбрайт мало розумівся на радіотехніці, а виказувати це перед персоналом школи не хотів. Тим більше, що днями з Нью-Йорка мав прибути справжній знавець, на якого цілком можна було звіритись - недаремно його рекомендували в самому штабі розвідувальної служби США. Лише в силу виняткових обставин довелося викликати сьогодні цього Вайса, білого, наче вимазаного сметаною, пацюка, до якого мимоволі почуваєш фізичну огиду.

Очевидно, неприязний погляд Думбрайта і спричинився до того, що Вайс одразу розгубився, бо розгублювався він завжди, коли йому доводилось говорити з людиною, що має ранг вищий, ніж у нього, колишнього лейтенанта з гестапо.

- За договором між колишнім райхом та Іспанією, - почав доповідати, трохи затинаючись, Вайс, - ось ця територія, названа квадратом чотириста тридцять сім, належить нам, тобто школі "лицарів благородного духу"...

Вайс розгорнув карту і поклав її перед босом.

- Та не стовбичте ви перед очима! Сядьте!-гаркнув Думбрайт.

Вайс ще більше розі убився.

- Пробачте, - промимрив він, сідаючи на краєчок стільця.

- Далі!

- За четвертим параграфом договору, про який я мав честь згадувати...

- А можна коротше? Без усяких там "мав честь" і подібне!

- Слухаю! В цьому квадраті не мають права проживати особи іспанськоготіоходження...

- А може, просто іспанці, так буде простіше?

- Ні, іспанського походження, - насмілився заперечити Вайс.- Адже фрау Агнеса Менендос не іспанка. А виняток зроблено саме для неї, її доньки, економки та конюха. Має перепустку і падре Антоніо. Він...

- Далі!

- Квадрат чотириста тридцять сьомий користується екстериторіальністю: іспанська поліція не має права втручатися в події, що сталися на території квадрату. Цілковиту відповідальність за них несе адміністрація школи.

- Навіщо мені вся ця передісторія! Плював я на неї! Скажіть краще про те, що безпосередньо стосується справи - радіостанцію!

- За договором...

- Ви що, вмієте танцювати тільки від печі? Ясно, що за договором!

- Школі надається право мати радіостанції - кількість їх договором не обумовлена - але всі вони підлягають реєстрації в Іспанії, з точним зазначенням хвиль передачі і часу.

- Наші станції всі зареєстровані?

- Так точно!

- Хвилі теж?

- Так точно!

- Запеленгована станція працювала на яких хвилях?

- Прошу поглянути на акт, тут точно вказано. Не на наших. А от шифрований текст.- Вайс поклав перед босом акт і текст, переданий підпільною радіостанцією. Він складався з довгої стрічки цифр.

- Іспанська контррозвідка робила спроби розшифрувати текст?

- Коли я сьогодні вилетів з Барселони, розшифрувати текст ще не пощастило...

- Це вперше, коли вони запеленгували станцію в нашому квадраті?

- Так точно, вперше, але...

- Що "але"?

- Дозвольте відповісти докладніше, коротко я не зможу відразу сформулювати.

- Говоріть уже, як умієте! - буркнув Думбрайт. Вайс трохи зручніше вмостився на стільці, ніби готуючись до довгої розповіді.

- Я щовечора з десятої до дванадцятої працюю на короткохвильовій станції, зареєстрованій під номером десять. Сімнадцятого листопада минулого року о чверть на дванадцяту - дата і час абсолютно точні, вони врізались мені в пам'ять - я, пробачте, чхнув, і рука моя мимоволі ледь крутнула ручку настройки. Тієї ж миті я виразно почув цифру шістнадцять дріб два, а за нею ще кілька цифр. Очевидно, це був кінець шифрованої передачі, бо далі, як я не дослухався...

- На якій хвилі, чорт забирай! - стукнув кулаком по акту Думбрайт.

- Трохи коротшій...

- Ви або самі невіглас, або вважаєте невігласом мене. Кажіть точно!

- На жаль, я знову чхнув і від хвилювання...

- Бовдур! Помилуйтеся своїми кадрами, містер Нунке!

Начальник