У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

- Як жменька пуху, м'який! Як дихання дитини, теплий... Леле, хто ж повірить, що стара циганка його не вкрала!

- Нічого, огорнеш собі спину й груди взимку. Під кохтиною ніхто не побачить.

Стара б ще довго прицмокувала язиком, розглядаючи подарунок, та Агнеса їй нагадала:

- Ходімо, нам треба квапитись у дорогу. Та й Петро вже, мабуть, сердиться.

На превеликий подив обох жінок, отаман лише миролюбно кивнув, вказуючи, куди поставити принесене. З усього булб видно, що з Фредом вони добре порозумілися і випалили не одну люльку. Гроші, залишені Агнесою на підлозі, теж зникли.

- Пригощайся, сеньйор, і ти, Маріє, - з спокійною гідністю запросив господар і, розломивши коржа навпіл, простягнув гостям, а сам взявся нарізувати сир і м'ясо.

Ні Фреду, ні Агнесі їсти не хотілося, але вони знали, що образять отамана відмовою, і тому удали, ніби справді зголодніли. Та за їдою апетит прийшов сам. Незабаром гостям вже все смакувало. Агнеса не могла нахвалитися сиром, запашним і таким м'яким, що він різався, мов масло. Шред залюбки обсмоктував кісточки рибини, увідклав-ши вбік спинку - дві спокусливих смужки, знятих вздовж хребта. Риба дуже нагадувала ту тараню, яку так любив його батько, і ці спомини разом з маслинами правили за добру до неї приправу. Петро, припрошуючи гостей, сам їв мало - йому хотілося якнайдовше затягнути цей імпровізований обід, аж доти, поки збереться весь табір. Щоб бачила молодь, які в старого отамана гості, щоб на них подивилась і себе показал'а. Підсвідомо він пов'язував у думках сьогоднішню появу Марії з тими далекими днями, коли кожний приїзд гостей супроводжувався буйним гульбищем всього табор} - великого, заможного і дружного.

- Ось побачиш, сеньйор, які в нас є співаки і танцюристи!- умовляв старий циган Фреда, сам вірячи в те, що сьогоднішній вечір може стати переламним, що іскра веселощів здатна запалити душі стомлених і зневірених циган колишнім вогнем,

- Якби я був такою вільною людиною, як ти, отамане, то залюбки б лишився. Та, на жаль...- Фред глянув на годинника, - ми не покінчили всіх справ у місті, а установи незабаром закриються. Спасибі за все: за гостинність, за ласку, за добру розмову...

Фред хотів підвестися, але отаман табору спинив його.

- Стривай, налий ще по келиху! Щоб дорога не куріла, як у нас кажуть. За тебе, сеньйор, припав ти мені до душі... І за тебе, Маріє! Потішила моє серце, що не забула. За гроші, які дала, - від усього табору подяка. В скруті живуть зараз люди, а цигани й поготів. Тільки й сильні ми єдністю. Циган цигана завжди знайде і з біди виручить. Я сеньйору дав тут адресу. Чоловік один вірний у Фігерасі в мене є. Якщо треба буде в чому допомоги, до нього звернешся. Скажеш, що від Петра, сина Хосе і Терези, він для мене все зробить. І ти пам'ятай, сеньйор! У житті все буває...

- Пам'ятатиму...- Фред міцно потиснув руку отаманові, вклавши в цей потиск усю силу почуття вдячності. Мати свою людину в Фігерасі! Це було те, до чого він так довго прагнув, що кожної миті могло стати в пригоді.

На зворотному шляху від табору до Фігераса клаптик паперу з адресою, засунутий в кишеню, відчувався, як маленький акумулятор живого тепла, і Фред не відразу помітив, що плечі Агнеси злегка тремтять.

- Вам недобре? Може, зупинити машину? Я ніколи не бачив вас такою блідою.

- Я трошки змерзла, зовсім трошки... Це, мабуть, через те, що дуже сьогодні перехвилювалася. Ви навіть не уявляєте як! Подумайте, наважившись владнати справи з банком, я ніби зробила крок у майбутнє, а в таборі... це був крок в далеке минуле... Я ні хвилинки не жила сьогоднішнім днем, він ніби зовсім випав... Або все відбулося в сні... І сама я собі здаюся якоюсь тінню з цього сну.... Це, мабуть, через Аделине ворожіння.

- Ворожіння? Що ж вона вам виворожила?

- Навпаки, вона вчила ворожити мене! Ось погляньте, тепер я справжня циганка! Ось чарівне зілля, а зараз я вам скажу і замовку: "Недуга найдена, наслана, подумана, погадана, недуга вітрова, водяна, земляна, вогняна..."

Агнеса проказувала слова з тією ж урочистістю, як і Адела, суворо звівши на переніссі брови, та раптом не витримала і розсміялася:

- Бідна Адела! Вона так старанно відбирала трави і так щиро вірить, що я купатиму Їрене в настої з цього зілля...

Молода жінка вистромила руку з розгорнутим вузликом з машини, і зустрічний вітер злизав з нього сухе бадилля і корінці, а потім підхопив і сам клапоть.

- Лети за семи вітрами! - тихо прошепотіла Агнеса. "Мов лузга, що відлітає, лишаючи здорове зернятко...- подумав Григорій.- Сьогодні ти й Нунке пустила за семи вітрами..."

- Гер Шульц! Кличте Ворона і негайно до мене! - голос Нунке звучав схвильовано і чомусь піднесено.

Подзвонивши генералові, Фред поспішив до кабінету шефа. Той нахилився до радіоприймача, напружено прислухаючись до тексту передачі.

- Сідайте і слухайте! Тільки мовчки!

- Хто говорить?-пошепки запитав Ворон у Шульца, зачувши німецьку мову, Фред тільки знизав плечима, бо і сам ще гаразд не збагнув, у чому річ.

- Виклад промови Черчілля в Америці, в присутності Трумена, - коротко пояснив Нунке і повернув руку приймача, щоб посилити звук.

Передача тривала недовго. Очевидно, Нунке включив приймач випадково, коли виклад промови давно почався.

Півголосом вилаявшись, Нунке кинувся до телефону.

- Бібліотека! Негайно сьогоднішню пошту! Зараз же! Виступ Черчілля у Фултоні надруковано?.. Кілька номерів газет