У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

- Тобто?

- Проглянемо щоденник школи за листопад минулого року. Якщо трапилось щось таке, що могло б зацікавити агента...

- Розумію. Хочете спочатку перевірити свою версію? Що ж, я не від того.

Нунке підійшов до сейфа, відкрив його і витягнув прошнурований зошит з сургучними печатками на кінцях шворочок. На обкладинці англійською мовою значилося: "Листопад 1946 року".

- Чому англійською мовою?-причепливо запитав Думбрайт.

- У цей час школа вже була підпорядкована Нью-Йорку, а керували нею фактично ви.

- Але ж не я знайшов і привіз до Іспанії групу Про-топопова!

- Знайшов її я, а наказ про відправку дали Хейендоп-фу ви. В Берліні, пам'ятаєте?

- Гаразд, не будемо покладатись на пам'ять, давайте читати щоденник.

Нунке і Думбрайт щільно зсунули крісла, схилились над розгорнутим щоденником і заглибилися в читання. Збоку здавалося, що сидять двоє друзів, захоплених цікавою книгою: крісла стоять впритул, голови майже торкаються одна одної.

А не було, мабуть, на всьому світі двох людей, які б так жагуче бажали сусідові по кріслу смерті, щоб врятувати себе.

Тупим кінчиком олівця Думбрайт водив від слова до слова, від рядка до рядка, боячись пропустити щось значне, на що навмисне не зверне уваги Нунке, швидко перегорнувши сторінку.

Та як не вдивлявся в кожне слово Думбрайт, нічого більш-менш значного протягом перших днів листопада не трапилось. Звичайні буденні звіти про буденні справи. На сторінці, датованій дев'ятим числом, погляд його, нарешті, знайшов щось варте уваги.

"Закінчення операції "Кролик", - прочитав він уголос.- Професор Петерсен приніс статтю. Загальне враження - позитивне. Саме те, що нам потрібно",

У такт словам, Нунке з очевидним задоволенням похитував головою.

- У чому річ? - запитав Думбрайт.

- Ім'я професора вам, звичайно, відоме... У Фігврасі він поводився дещо легковажно. Ми підіслали до нього Мері і зафіксували їх зустріч у досить недвозначній обстановці. В обмін на компрометуючий негатив, професору довелося написати для нас статтю, в аспекті, який ми йому запропонували. Як видно з щоденника, операція "Кролик" завершилася вдало.

- Тема статті?

- Кібернетика. Найвидатніше досягнення ідеалістичної думки.

- Як використано статтю?

 - Через відповідні канали ми передали її агентствам. - Стаття надрукована?

- У Польщі і Югославії...

- А в Росії?

- За агентурними даними, готується відповідь Петер-сену в солідному науковому журналі. Кібернетика оголошується лженаукою, витівкою мракобісів.

- Чому не сказано про це в щоденнику?

- Про результати дезинформації йдеться в записах за грудень, тобто в час, коли стаття з'явилася в пресі.

- Гаразд, перегортайте далі!

Наступні сторінки знову зарясніли записами, що стосувалися внутрішніх справ школи. Думбрайт на мить відсунув щоденник - у нього від напруженого читання вже мигтіло в очах.

- Може, вип'ємо по чашечці чорної кави? - запропонував Нунке.

- Ні, давайте читати далі. Мене цікавлять дати, ближчі до сімнадцятого.

Обидва знову схилилися над зошитом. Думбрайт ще повільніше водив олівцем під кожним рядком. Нунке, обізнаний з текстом, охоплював очима відразу всю сторінку. Раптом серце його дуже закалатало. Після дати "16 листопада" йшов такий запис:

"Артур Шредер - Григоре Кокулеску мусив погодитися на поставлену нами умову: взяти до Москви як свою дружину Нонну Поко, якій доручено виконати операцію "Танок".

За хвилину Думбрайт теж прочитав цей запис і поклав важку долоню на щоденник, Жестом людини, яка, нарешті, знайшла потрібне.

- Здається, ми витратили час не марно, - вигукнув він задоволене.- Запис датовано шістнадцятим, а Вайс перехопив шифровку сімнадцятого! Ось вам і розгадка таємничої передачі!

- Кілька цифр, нібито почутих Вайсом, коли він чхнув і крутнув ручку апарата чи то праворуч, чи то ліворуч, ще нічого не означають. Він міг випадково натрапити на передачу якогось аматора короткохвильовика, які так і нишпорять в ефірі. І потім головне: тижнів два тому я вам доповідав, що Поко операцію здійснила успішно і просить дозволу продовжити гастрольне турне з Шредером. Ви погодились і навіть наказали вислати їй гроші.

- Пам'ятаю, але...

- Які можуть бути "але", коли операцію здійснено успішно!

Очі Думбрайта, не мигаючи, втупились в обличчя Нунке, десь вище перенісся, ніби він гіпнотизував співрозмовника.

- А ви припускаєте таку можливість: для радянської контррозвідки особа Поко не являла будь-якого інтересу. Куди важливіше було дозволити їй передати пластинки, простежити, куди вони потраплять і тим самим виявити всі наші канали розповсюдження... Припускаєте?

- Припускаю. Але припущення ще не доказ. "ПП" - потребує перевірки...

- Хто розробляв план операції "Танок"?

- Фред Шульц і Шлітсен.

- Хто ще знав про цю операцію?

- Про те, що Нонна Поко їде до Росії з Артуром Шредером, знало все місто, бо на нашу вимогу він влаштував у ресторані бучні заручини. Про них навіть місцева газета писала...

- Покличте сюди Шульца, а потім Шлітсена. Тільки поодинці.

Нунке набрав було номер і тут-таки поклав трубку.

- До Шульца дзвонити нема чого. Він же з вашого наказу щовечора у патронеси.

- Тоді дзвоніть Шлітсену!

За кілька хвилин Шлітсен стояв перед начальством. Виклик був несподіваний, і тому в перші хвилини він дбав лише про одне - приховати, як у нього тремтять коліна.

- Містер Шлітсен, ви брали участь у розробці плану операції "Танок"?