Замок дівчини в білому - Костянтин Киріце

Малий, проте, не сказав, де він приховав монети. Його розповідь ошелешила обох асистентів, а чоловік із шрамом зайшовся реготом, чого з ним давно вже не бувало.

8

Увесь замок переживав надзвичайні події.

Після неймовірних зусиль Данові, Марії та Лучії вдалося вилізти на зубчасту вершину кам’яної стіни. Підйом стомив їх. Вони посідали на стіні, щоб трохи перепочити. Останньою піднімалася Лучія. Вона витягла за собою мотузку й теж сіла поряд із ними.

9

Піраміда, яку утворив Урсу в підземеллі замку, виконала своє призначення. Урсу навчив Лауру, як триматися за стіну, щоб підтримувати рівновагу всієї піраміди. Сказав їй також, що коли вона натисне на люк, то повинна вчепитися руками за виступ отвору. Коли піраміда досягла люка, Урсу взяв Віктора за підошви й підняв до стелі. Дівчині в білому вдалося зробити все, що від неї вимагалося. Урсу й Віктор вилізли по видовбаних у стіні виямках. Нарешті всі, після ночі ув’язнення, опинилися в підземному ході.

Втративши орієнтацію, рушили не до князівського замку, а до малого хреста. Ланцюги на колонах були розв’язані, і вони швидко опинилися в… кімнаті дівчини в білому.

Дан, Лучія і Марія, сидячи на вершині стіни, глянули в двір і побачили таку картину, від якої в них голова пішла обертом.

У внутрішній двір двома різними ходами виходили дві групи людей. Одна — Урсу, Віктор та дівчина в білому, друга — Тік, чоловік із шрамом та його асистенти. Сцена була така вражаюча і несподівана та весела, що Дан приклав долоні рупором до рота і крикнув:

— Гей! Не забувайте про глядачів!

Тепер голова пішла обертом у тих, що стояли внизу, особливо в Урсу й Тіка, які, звісно, зовсім забули про мотузку.

Розділ XX

Був ранок. Теплий погідний ранок, який ніколи не зітреться в спогадах черешняків. Марія й Лучія спустились у внутрішній двір. Дан залишався на вершині муру. Урсу тримав натягнуту мотузку, щоб товстунові легше було спуститися. Але той не встиг зробити жодного руху, бо Віктор зупинив його:

— Почекай! Треба відчинити двері в колонах. Обоє дверей зачинені.

Це була правда. Урсу, Віктор і Лаура, поспішаючи, забули залишити двері відчиненими. Сполучення із князівським замком було відрізане. Дан мусив скоритися. Він сміливо спустився по мотузці, але, собі на лихо, в той внутрішній двір, з якого піднімався на стіну. Тож не було його вини в тому, що він спізнився на зустріч у дворі дівчини в білому й не чув, як з’ясовувалися всі таємниці. Ось чому ця його відсутність мала продовження, коли не драматичне, то принаймні комічне, але в усякому разі неприємне для Дана. Молодецький черешняк не вдовольнився тим, що відчинив одні двері; він подався назад звільнити ще й другий вхід. Коли він саме ступав на величезну плиту посередині підземного ходу, почув ззаду крик Урсу:

— Стій! Стій! Там…

Але решти слів Дан не почув. Хлопця жбурнуло на дно підземелля. Несподіване падіння завдало йому більше страху, ніж болю.

— А я ще всерйоз подумав, що мені доручили відповідальне завдання… — захлипав Дан, обмацуючи синці. — Яка підступність! Яка невдячність!

Урсу добіг до люка, відчинив його, а що не прихопив ліхтарика, то тільки запитав:

— Гей, Дане! Ти не поранений?

Але з темного й холодного підземелля ні звуку Серце крем’язня ніби стріли пронизали. Він гаркнув

— Да-а-ане! Гей, Да-ане!

— Га? Мені в вухах позакладало! Жаль, що ти сам! Я хотів би налякати всіх… Я сказав би вам таке: ви мене послали на смерть. А я зламав тільки праву ногу і двоє ребер. І ключицю…

Урсу знав, що Дан не з тих, хто жартує переломами кісток:

— Тоді ти там посидь трохи, поки зростуться переломи та забудеш дурні жарти…

— Почекай! Стривай! Нічого в мене не поламалося Ти витягни мене, бо я набрався стільки страху, що й справді вмираю.

У цей час саме нагодився Віктор з мотузкою. Урсу кинув один її кінець у підземелля, і Дан ухопився за нього. Його витягли на поверхню, ніби ляльку.

— А я все одно відчиню і другий хід! — і він справді метнувся далі по тунелю.

— Обережно! — попередив його Віктор. — Там теж відкрита пастка. Звідти вийшли ми.

Але Дан не повірив і побіг. Урсу піймав його за комір якраз тоді, коли він провалювався в порожнечу. Отже, встиг він у двір на ту хвилину, коли Тік розповідав чоловікові із шрамом загадку золотих монет. Усі перетворилися на зір і слух.

Тік спершу скосував кудись оком, потім зухвало, навіть трохи зверхньо подивився на трьох чоловіків що чекали його слів.

— Та вони ж у вас! — видихнув він.

Усі зробили один і той самий рух: засунули руки в кишені. Але не знайшли там жодної монети. Ножі, молотки, ліхтарі, пачки сигарет — звичайні буденні речі. Асистент із борсуковими очима по-дружньому покартав Тіка:

— Тепер не до жартів. Ми стали серйозними людьми.

— Але я вам кажу дуже серйозно! — прикинувся ображеним пустун і знову покосував кутиком ока на дівчину в білому.

Погляд дівчини ніби шукав Тіка, ніби підбадьорював його, і хвилювання змусило хлопця розкрити загадку раніше, ніж він того хотів, без закладів та обіцянок, еге! адже він виробив такий чудесний план!

— У ліхтарях! — вигукнув кучерявий пустун.

Нумізмат із борсуковими очима недовірливо відкрив ліхтарика, але побачив тільки батарею. Та коли він перевернув ліхтарика, разом із батареєю випали й монети. Дива! Нарешті археологи зрозуміли, що сталося. За ті три хвилини, поки їх не було в кімнаті, полонений відкрив ліхтарі, витягнув з кожного по одній батареї, а замість них поклав монети, по двадцять штук у