Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк

вийшов, треба було відповідно підготувати сина, — Омелян складав після змащування пістолет.

— Збирайся, сину, їдемо.

— Куди? — допитливі й насторожені очі.

— Додому…

Дійсно, додому. Будинок у Золочеві для родини він збудував через п’ять літ після одруження — в дев’ятсот сьомому, а одружився пізненько — у тридцять три, в Самборі, на зорі своєї військової кар’єри.

— Як — додому? — спантеличився Омелян.

— Відступаємо на… Золочів.

— Від-сту-па-є-мо?

— Атож, сину, — видушив Тарнавський.

— І ти будеш відступати, тату?

— Треба, — хоч і прикро було, та очей не відводив.

— Тату…

— Треба, сину. Треба.

Через тиждень польські війська на відтинку другого корпусу осягнули лінію Болехів — Ходорів — Бібрка — Буськ. Наступ тривав.

XXIV

Вели безплідні розмови, встрявали в дискусії, затівали знайомства, злилися на Антона — сина Петрушевича, помочі від нього ніякої, хоч і сидить у Парижі з перших днів Мирної конференції, нудилися, а запрошення на підписання перемир'я не приходило. Більше того, ширилась чутка, що поляки його не хочуть. І взагалі! З перемир'я нічого не вийде. Рівночас паризька преса приносила щораз нові польські воєнні комунікати про все нові успіхи польського контрнаступу, буцімто спровокованого українським наступом… Врешті Панейко порадив надіслати ноту на ім'я Ради чотирьох: якщо Найвища рада не спинить польського наступу, делегація виїздить з Парижа. Вони подали її, ноту, 21 травня і того ж таки дня пополудні зателефонували з бюро Вільсона, щоб галицька делегація прибула о четвертій годині.

Знялися, мов горобці. Вільсон займав особняк Мюрата в парку Монсо. І вони спішили до його резиденції. Грицан з якимсь особливим трепетом — до самого ж Вільсона іде.

Вільсон… Йому шістдесят три роки. Більша частина життя проминула в кабінеті вченого; викладаючи в Принстонському університеті історію, політекономію і юриспруденцію, з дев'ятсот другого року був ректором того університету. Славився блиском своїх лекцій і належав до демократичної партії. Ніякої твердо продуманої програми у Вільсона не було. Зате дуже любив виступати з гучними промовами, в яких вимагав справедливості і права. В десятому році його вибрали губернатором, а в дванадцятому — президентом. У шістнадцятому незначною кількістю голосів був переобраний, однак увірував, що його всі хочуть і всі люблять, вважав, що народились нові сили, які визначать долю держав і народів, — Сполучені Штати Америки. Звідси й випливли його чотирнадцять пунктів. На відміну від Клемансо, був прихильником м'якого поводження з Німеччиною. А паризька преса над ним явно глумилася.

Ллойд-Джордж… Прем'єр-міністр Англії, п’ятдесят шість років. Юрист. Депутат парламенту, потім міністр торгівлі, міністр фінансів, відтак прем’єр. Росіяни казали про нього: першокласний буржуазний ділок і політичний пройдисвіт, популярний оратор, що вміє говорити які завгодно, навіть революційні, промови перед робітничою аудиторією… Привіз із собою делегацію в складі понад сімдесят чоловік, і вона не має чим зайнятися — танці і пиятика.

Клемансо… Прем'єр-міністр Франції, сімдесятивосьми-річний дід, лікар за фахом, журналіст за професією. Політичну діяльність почав у роки Другої імперії як республіканець, керівник партії радикалів. Однак у роки світової війни розірвав з ними, виступаючи проти президента Франції Пуанкаре та вимагаючи повного знищення Німеччини як держави. Нині — голова Паризької мирної конференції.

Сонніно — прем'єр Італії. Про нього Грицан майже нічого не знав, хіба що він — голе місце…

На віллі Мюрата делегацію галичан зустріли з американською ввічливістю, одарили посмішкою, повели до просторого холу. На підлозі персидські килими, зелене сукно на столі, темно-червоні гардини і маленькі позолочені стільці. Грицан сів і завмер: зараз він побачить тих, у чиїх руках світ…

Першою появилася комісія Боти. А невдовзі — Найвища рада: Вільсон, Клемансо, Ллойд-Джордж і Сонніно. Всі встали. Грицан занишпорив очима по тих, хто тримав у руках світ…

Клемансо… Старомодно одягнутий, коренастий, з лисою, неправильної форми головою. Густі білі брови, білі пасма вус, опущені донизу. Уражені екземою руки — в сірих рукавичках. Чорний сюртук — символ спокійності й упевненості. Втомлений зневажливий погляд. «Все йде — як не треба краще — ні в чому згоди нема».

Вільсон… Тонке обличчя аскета. Плечі непропорційні зросту — широкий в плечах, тонкий в талії. У краватці шпилька з рожевим діамантом. Чорні, на гудзиках черевики. Постійно смикається ліва сторона лиця. Спокійний і безпристрасний. «Більша частина часу на конференції була витрачена на смішні зусилля не образити кого-небудь».

Ллойд-Джордж… Тростина в руці. Люб’язні жести. Гривастий білий чуб. Людина динамічної натури, буйної фантазії і твердого розрахунку. «Вони їхали в Париж засновувати новий порядок речей у Європі і думали про нові держави, які виникають на руїнах ворожих країн».

Сонніно… Похмурий, з недовірливим поглядом, сухорлявий. Почувається малим у компанії великих — кожному своє місце. А може, це тільки перше враження, бо побіля великих часом і малий підростає. «Мирна конференція — це війна, яку проводять іншим способом».

Грицан іще раз із завмерлим серцем обвів очима тих, котрі зараз мали вирішити долю Галичини, й глибоко зітхнув.

Всі поважно сіли. Посмикуючи лівою щокою, за столом, вкритим зеленим сукном, підвівся Вудро Вільсон.

— Ми покликали вас, щоб почути вияснення про положення в Галичині,— сказав президент США, — яке прибрало дуже гострої форми. Нам це причиняє великий біль…

«То хто ж вам заважає вжити заходів? — подумав Ярослав. — Адже ви — сила! Адже вам належать слова: в інтересах загального миру я вважаю необхідним союз народів; для мене це ключ до загального миру».

— …і ми хочемо цю справу полагодити.

«А ми ж цілий місяць чекаємо, коли ви нарешті її полагодите». І Грицан згадав: «Англосакс схильний насамперед відчувати, ніж думати, латинський же розум спершу мислить, потім відчуває».

— Сподіваємося, ви нам поможете. — Вільсон безпристрасно