Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

— Цього ти не повинен робити, — заперечив Кастелл, — якщо не задля себе, то в ім’я безпеки моєї та Маргарет. Ти ж не бажаєш залишити її вдовою раніше, ніж вона стане твоєю дружиною? Тепер послухай мене, я вимагаю, щоб ти вирушив в Ессекс і почав оформляти передачу тобі земель твого батька в Дедхемі, а також щоб навести лад у будинку, який, як я чув, дуже потребує цього. А коли ці іспанці залишать Лондон, ти повернешся, і ми відразу влаштуємо весілля. Це буде лише через місяць.

— А ви з Маргарет не поїдете зі мною в Дедхем?

Кастелл похитав головою:

— Це неможливо. Я маю завершити всі свої справи, а Маргарет сама не може їхати з тобою. Крім того, там їй ніде зупинитися. Я опікуватимуся Маргарет до твого повернення.

— Авжеж, сер, але чи зумієте ви опікувати? Підступні промови іспанців іноді небезпечніші, ніж їхні мечі.

— Я гадаю, що Маргарет має ліки проти цього, — з усмішкою відповів Кастелл і вийшов, залишивши Пітера наодинці.

Наступного дня, коли Кастелл повідомив Маргарет, що її коханий повинен ввечері виїхати, — сам Пітер не зміг сказати їй про це, — вона зі сльозами на очах благала батька не посилати Пітера так далеко або їхати всім разом. Але Кастелл лагідно пояснив їй, що це неможливо і, коли Пітер негайно не виїде, йому загрожує смерть. А через місяць, коли іспанці поїдуть, вони одружаться й житимуть у злагоді та спокої.

Врешті-решт Маргарет визнала, що це найкращий і, напевно, наймудріший вихід із становища. Але чого це їй коштувало, якою сумною була їхня розлука! Поїздка до Ессекса була вже й не така далека, а вступ у права власника на землі, які для Пітера ще два дні тому здавалися назавжди втраченими, він сприйняв як приємність. І все-таки в них на серці було сумно, а зоря надії видавалася досить далекою.

Маргарет непокоїло, що Пітера можуть підстерегти на дорозі, але він поглузував з приводу її занепокоєння, сказавши, що Кастелл посилає з ним шістьох дужих хлопців і що з таким ескортом він не боїться ніяких іспанців. Пітер лише боявся, що за його відсутності д’Агвілар почне залицятися до Маргарет. Тут уже Маргарет покепкувала над ним, заявивши, що її серце належить Пітерові, що їй нічого запропонувати ні д’Агвіларові, ні якомусь іншому чоловікові. Крім того, вона нагадала йому, що Англія вілна країна й жодну жінку, якщо вона не перебуває під опікою короля, не можна змусити робити те, чого вона не захоче. Таким чином, здавалося, їм нічого було боятися. І все-таки їх щось непокоїло.

— Коханий, — промовила, трохи подумавши, Маргарет, — наш шлях здається прямим і легким, одначе на ньому можуть виявитися пастки, про які ми наіть не підозрюємо. Ти маєш мені поклястися в одному: що б ти не почув і що б не сталося, ти ніколи не сумніватимешся щодо мене, так само як я щодо тебе. Якщо, наприклад, тобі скажуть, що я відмовила тобі й виходжу заміж за іншого, чи навіть якщо ти переконаєшся, що це написано моєю рукою чи почуєш це, мовлене моїм голосом, все одно не вір.

— Як це може статися? — занепокоєно запитав Пітер.

— Я й не думаю, що це може статися. Я кажу про найгірше, щоб ми були готові до всього. Досі моє життя було безхмарне, як літній день, але ж невідомо, коли можуть налетіти зимові бурі. Мені часто здається, що я народжена для того, аби випробувати дощ, вітер і бурі так само, як тишу та сонце. Не забувай, що мій батько єврей, а з євреями та їхніми дітьми Іноді трапляються страшні речі. Все наше багатство може зникнути протягом якоїсь годин, і ти можеш мене знайти в тюрмі чи в жебрацькому дранті. То ти клянешся? — Маргарет піднесла до Пітерових губ золотий хрест.

— Авжеж, — відповів він, — я клянуся цим святим хрестом і твоїми вустами. — Пітер поцілував спочатку хрест, потім її вуста і додав; — Чи повинен я вимагати такої клятви від тебе?

Маргарет засміялася:

— Якщо ти бажаєш. Але, по-моєму, не треба. Я знаю, що твоє серце нікого ніколи більше не покохає, навіть коли я помру і ти одружишся з іншою. І все-таки чоловіки — це чоловіки, тому я поклянуся ось у ому: якщо ти випадково посковзнешся і я доживу до того, що довідаюся про це, то постараюся не судити тебе суворо. — І вона засміялася, оскільки була абсолютно впевнена в своїй владі над Пітером.

— Дякую тобі, відповів Пітер. — Алея постараюся міцно стояти на ногах, і, коли тобі розповідатимуть про мене якісь небилиці, прошу тебе, добре розберися в них.

Вони забули про свої страхи, сумніви і почали вести мову про майбутнє весілля, призначене рівно через місяць, і про своє щасливе життя в Дедхемі. Маргарет добре знала тамтешній будинок, бо жила в ньому в дитинстві, тому надавала Пітеру силу-силенну напучень, як обладнати кімнати, які й де поставити меблі. Вирішили грошей на умеблювання не шкодувати, і Маргарет пообіцяла надіслати туди все необхідне, в чому буде потреба.

Так спливали години, і от уже настав вечір. Востаннє вони втрьох сіли за стіл. Вирішили, що Пітер вирушить, коли зійде місяць, щоб його ніхто не помітив. Вечерю не можна було назвати веселою, хоча всі троє вдавали, що їдять з апетитом. Нарешті подали коней, Маргарет припасувала Пітеру його меч І накинула на плечі плащ. Пітер потиснув руку Кастеллу, нагадав йому про обіцянку берегти їх спільний скарб, поцілував на прощання Маргарет і пішов до виходу.

Маргарет зі срібною лампою в руці провела його до передпокою. В дверях Пітер обернувся й помітив, що вона дивиться йому вслід широко розплющеними очима. її обличчя було напружене й бліде. Пітер завагався, рішучість зникла. Йому дуже захотілося залишитися! Але він подолав себе і вийшов.

Маргарет стояла нерухомо, поки не почула тупіт копит. Тоді вона обернулася до батька