Крадійка книжок - Маркус Зузак

Щось про поцілунок.

Щось про Saumensch .

Скільки разів їй доведеться прощатися?

А далі були тижні, і місяці, і багато війни. У найважчі миті вона згадувала про свої книжки, особливо про ту, яку написали спеціально для неї, і ту, яка врятувала їй життя. Одного ранку, знову занурившись у шоковий стан, вона навіть пішла на Небесну вулицю, щоб знайти їх, але там вже нічого не залишилось. Нелегко оговтатись від того, що сталося. Потрібні десятки років, довгий відтинок життя.

Для сім’ї Штайнерів провели дві панахиди. Одну — одразу ж після похорону. А другу — коли додому повернувся Алекс Штайнер, який отримав відпустку після бомбардування.

Коли новини знайшли його, Алекса ніби обстругали.

— Розіп’ятий Христе, — промовив він, — якби ж я дозволив Руді поїхати в ту школу.

Когось рятуєте.

І приносите йому смерть.

Але звідки йому було знати?

Єдине, що він знав напевне, — він був ладен на все, тільки б у ту ніч бути на Небесній вулиці, щоб замість нього вижив Руді.

Саме це він сказав Лізель на ґанку будинку під номером вісім по вулиці Ґранде, коли примчав туди, дізнавшись, що дівчинка жива.

Того дня на ґанку Алекса Штайнера розпиляло навпіл.

Лізель розказала йому, що поцілувала Руді в губи. Вона трохи зніяковіла, але подумала, що він захоче знати. Дерев’яні сльози і дубова усмішка. Те небо, яке я побачив очима Лізель, було сірим і лискучим. Сріблястий надвечірок.

Макс

Коли війна закінчилась і Гітлер віддався в мої руки, Алекс Штайнер знову відкрив свою кравецьку крамницю. Вона майже не приносила грошей, але щодня по кілька годин він відволікав себе роботою, а Лізель частенько йому допомагала. Чимало часу вони провели разом, часто ходили до Дахау, після того як його звільнили, та американці їх ніколи не впускали.

Нарешті, у жовтні 1945 року, до крамниці зайшов чоловік з трясовинними очима, волоссям, що скидалося на пір’я, і чисто виголеним обличчя. Він підійшов до прилавка.

— Десь тут є дівчина на ім’я Лізель Мемінґер?

— Так, вона в задній кімнаті, - відповів Алекс. Він сподівався, що це був Макс, але хотів пересвідчитись. — Чи можу я поцікавитись, хто її питає?

Вийшла Лізель.

Вони обіймалися, плакали і впали на підлогу.

Віддавач

Так, в цьому світі я бачив багато чого. Я присутній при найбільших катастрофах, я працюю на найгірших лиходіїв.

Однак бувають й інші миті.

Є безліч історій (лише жменька, як я вже казав раніше), які відволікають мене від роботи, так як і барви. Я підбираю їх в найнещаcніших, найнеймовірніших місцях і намагаюся пригадувати, коли роблю свою роботу. «Крадійка книжок» — одна з таких історій.

Коли я прибув до Сіднея і забрав Лізель, мені нарешті випала нагода зробити те, чого я так довго чекав. Я поставив її на землю, і ми прогулялися по Анзак-авеню, поблизу футбольного поля, і я витяг з кишені запилюжену чорну книжку.

Стара жінка була приголомшена. Вона взяла її в руки і запитала:

— Це справді вона?

Я кивнув.

Дуже трепетно вона розкрила «Крадійку книжок» і погортала сторінки.

— Не можу в це повірити… — Хоча текст добряче вицвів, вона змогла прочитати свої слова. Пальці її душі торкнулися історії, написаної стільки років тому в підвалі на Небесній вулиці.

Вона сіла на узбіччі, і я примостився поряд.

— Ви її читали? — запитала Лізель, навіть не дивлячись на мене. Її очі були прикуті до слів.

Я кивнув.

— Багато разів.

— Ви зрозуміли, про що вона?

Після цих слів запало довге мовчання.

Повз нас проїхало кілька машин, в обидва боки. За кермом були Гітлери і Губерманни, Макси, вбивці, Діллери і Штайнери…

Я стільки хотів розказати крадійці книжок про красу і жорстокість. Але що я міг сказати такого, чого вона досі не знала? Я хотів пояснити, що завжди переоцінюю та недооцінюю людей — і вкрай рідко просто оцінюю їх. Я хотів запитати її, як та сама річ може бути водночас такою огидною і такою прекрасною, а слова та історії про це — такими нестерпними і такими величними.

Втім, нічого подібного не зірвалося з мого язика.

Я лише спромігся обернутися до Лізель Мемінґер і поділитися з нею єдиною правдою, яка мені справді відома. Я поділився нею з крадійкою книжок і зараз ділюся з вами.

ОСТАННІ СЛОВА ВАШОГО ОПОВІДАЧА

Мене переслідують люди.

Подяка

Я б хотів розпочати свою подяку з Анни Макферлейн (однаковою мірою сердечної і розумної) та Ерін Кларк (за її передбачливість, доброту і гарну пораду, завжди таку доречну). Особливої подяки заслуговує також Брі Туннікліфф, за те, що терпіла мене.

Я безмежно вдячний Труді Вайт за її доброзичливість і талант. Для мене велика честь, що її малюнки є на цих сторінках.

Величезне дякую Меліссі Нельсон за те, що важка робота виглядала легкою. Це не оминуло мою увагу.

Цієї книжки не було б і без таких людей, як Кейт Патерсон, Ніккі Крістер, Джо Джарра, Аньєз Ліндоп, Джейн Новак, Фіона Інґліс та Кетрін Дрейтон. Дякую за те, що присвячували свій дорогоцінний час цій історії і мені. Я вдячний вам більше, ніж можу сказати словами.

Я також вдячний Єврейському музею Сіднея, Австралійському воєнному меморіалу, Доріс Зайдер та Єврейському музею Мюнхена, Андреусу Гойслеру з Міського архіву Мюнхена та Ребейці Білер (за інформацію про сезонні звички яблунь).

Дякую Домініці Зузак, Кінґу Ковачу та Ендрю Джонсону за підбадьорення і терплячість.

Нарешті, на особливу подяку заслуговують Ліза і Гельмут Зузаки — за розповіді, в які важко повірити, за сміх і за те, що показали мені інший світ.

Примечания

1

Добрий день, пане фюрере. Як ся маєте сьогодні? (нім.) — Тут і далі прим. пер., якщо не вказано інше.

2

Миля — міра довжини, приблизно дорівнює 1,6 км.

3

Ну, виходь. Виходь. (нім.).

4

Можна перекласти як «свинючка» (нім.).

5

«Моя боротьба» — книжка Адольфа Гітлера, яка стала ідеологічною основою німецького націонал-соціалізму. Вперше опублікована 1925 року. Перша частина є автобіографією Гітлера, де він описав, зокрема, свої погляди на соціально-політичні проблеми Австро-Угорщини та Німеччини. Головними ворогами він бачив світове єврейство, інтернаціоналізм і комуністичний рух. Друга частина була політичною пропагандою його партії, НСРПН. Нацисти проголосили «Мою боротьбу» головною книжкою для населення Третього рейху.

6

Можна перекласти як «свинтус» (нім.).

7

Свинючко, ти брудна! (нім.)

8

Фут — міра довжини, приблизно 30 см.