Вежа блазнів - Анджей Сапковський

— І годі, — з усмішкою докинув Каспар Шлік, — розраховувати на подальші чудеса. Як і на те, що проблему чеської схизми за нас вирішить Пресвітер Іоанн[386], що прийде з Індії з тисячами коней і слонів. Ми, ми самі повинні вирішити це питання. Саме у цій справі прислав мене сюди король Сигізмунд. Ми повинні знати, на що реально можемо розраховувати в Шльонську, Моравії, в Опавському князівстві. Добре було б також довідатися, на що реально ми можемо розраховувати в Польщі. Про це, сподіваюся, нас повідомить його достойність єпископ краківський. Адже його непримиренне ставлення до польських поплічників вікліфізму широко відоме, а його присутність тут доводить схвалення політики римського короля.

— Ми в Ромі знаємо, — вставив Джордано Орсіні, — з яким запалом і самовідданістю бореться з єрессю єпископ Збігнеус. Ми знаємо про це в Ромі і не забудемо винагородити.

— То я можу вважати, — знову посміхнувся Каспар Шлік, — що Королівство Польське підтримує політику короля Сигізмунда? І підтримає його ініціативи? Ділом?

— Я був би дуже радий, — фиркнув хрестоносець Готфрід фон Роденберг, який розвалився за столом, — воістину, був би дуже радий почути відповідь на це запитання. Довідатися, коли ж ми можемо чекати дієвої участі польських військ в антигуситському хрестовому поході. З об'єктивних вуст хотів би про це довідатися. То я слухаю, монсиньйоре Орсіні. Ми всі слухаємо!

— Так-так, — посміхнувшись, додав Шлік, не зводячи очей з Олесницького. — Ми всі слухаємо. Які наслідки вашої місії в Ягелла?

— Я довго розмовляв з королем Ладиславом, — промовив дещо засмученим голосом Орсіні. — Але, гм-м… Без особливого результату. Від імені і за уповноваженням Його Святості я вручив польському королеві неабияку реліквію… один із цвяхів, якими наш Спаситель був прибитий до хреста. Vero, якщо така реліквія не в змозі надихнути християнського монарха на антиєретицький хрестовий похід, то…

— То він не християнський монарх, — докінчив за легата єпископ Конрад.

— Ви помітили? — глумливо скривився хрестоносець. — Краще пізно, ніж ніколи!

— Видно, — вставив Людвіг Бжегський, — на підтримку поляків істинна віра розраховувати не може.

— Королівство Польське і король Владислав, — уперше заговорив Збігнев Олесницький, — підтримують істинну віру і Петрову Церкву. У найкращий із можливих способів. Себто динаріями святого Петра[387]. Жоден із представлених тут володарів цього про себе сказати не може.

— Ет! — махнув рукою князь Людвіг. — Теревеньте собі, скільки влізе. Нічогенький собі з Ягелла християнин. Це неофіт, під шкурою якого все ще сидить диявол!

— Його язичництво, — скипів Готфрід Роденберг, — найвиразніше виявляється в лютій ненависті до всієї німецької нації, що є опорою Церкви, особливо ж до нас, госпітальєрів Пресвятої Діви, antemurale christianitatis[388], а ми ж бо своїми грудьми захищаємо католицьку віру від поган, причому вже двісті років! Правда й те, що цей Ягель — неофіт й ідолопоклонник, який, щоб орден змогти побороти, не те що гуситів, а й саме пекло готовий взяти за союзника. О, воістину, не про те нам тут зараз треба радитися, як переконати Ягеля і Польщу приєднатися до хрестового походу, а повернутися до того, про що ми в Пресбурзі[389] тоді, два роки тому, на Трьох Царів радилися, — як на саму Польщу з хрестовим походом вдарити. І на шматки роздерти це неоковирне утворення, це байстря Городельскої унії[390]!

— Ваші слова, — дуже холодно промовив єпископ Олесницький, — здається, достойні самого Фалькенберга. І це не дивно, адже не секрет, що й горезвісні «Сатири» Фалькенбергові надиктували не де-небудь, а саме в Мальборку. Нагадую вам, що цей пасквіль було засуджено собором, а самому Фалькенбергу довелося зректися своїх обурливих і єретичних тез під загрозою вогнища. Тож воістину дивно звучать вони у вустах того, хто називає себе antemurale christianitatis…

— Не треба сердитися, єпископе, — примирливо вставив Пута з Частоловиць. — Адже це правда, що ваш король підтримує гуситів, і явно, і таємно. Ми знаємо і розуміємо, що цим самим він тримає хрестоносців у страху, а що мусить тримати їх у страху, то в цьому, щиро кажучи, нічого дивного немає. Але результати такої політики для всієї християнської Європи можуть виявитися згубними. Ви ж і самі це знаєте.

— На жаль, — підтвердив Людвіг Бжегський. — А результати ми бачимо. Корибутович — у Празі, а з ним — цілі роти поляків. У Мораві — Добко Пухала, Пйотр з Ліхвіна і Федір з Острога. Вишек Рачинський — коло Рогача з Дубе. Ось де поляки, ось де на цій війні видно польські герби й чути польські бойові кличі. Ось як Ягелло підтримує істинну віру. А його едикти, маніфести, укази? Ними він нам очі замилює, от що.

— А тим часом свинець, коні, зброя, провіант, різні товари, — сумно додав Альбрехт фон Колдіц, — безупинно течуть з Польщі в Чехію. Як же це так, єпископе? Одною дорогою динарії, якими ви так хвалилися, шлете до Рима, а іншою — порох і ядра для гуситських гармат? Воістину, це в дусі вашого короля, в якого, як-то кажуть, Богу свічка, а чорту кочерга.

— Над деякими проблемами, — зізнався після недовгого мовчання Олесницький, — і я вболіваю. Щоб ішло на краще, докладу старань, хай мені Бог допоможе. Але мені шкода слів, щоби повторювати ті самі контраргументи. Тож скажу коротко: доказом намірів Королівства Польського є моя тут присутність.

— Яку ми цінуємо, — ляснув по столу єпископ Конрад. — Але чим є нині це ваше Королівство Польське? Це ви, цний пане Збігнев? Чи Вітольд? Чи Шафранські? Чи, може, Остророги? Чи Ястшембці та Біскупці? Хто в Польщі править? Адже ж не король Владислав, немічний старець, який навіть власною дружиною не годен покерувати. Бо, може, то Сонька Гольшанська в Польщі владарює? І її коханці — Цьолек, Гіньча, Куровський, Заремба? Чи хто там ще цю русинку попихає?

— Vero, vero, — сумно покивав головою легат Орсіні. — Сором, щоби такий король був cornuto[391]…

— Ніби й серйозне це зібрання, — наморщив чоло краківський єпископ, — а плітками забавляється, наче ті баби. Чи бурсаки у борделі.

— Ви ж не заперечите, що Сонька Ягеллі роги наставляє і ганьбою його покриває.

— Заперечу, бо це vana rumoris[392]. Чутки, які Мальборк розпускає і підтримує.

Хрестоносець піднявся з-за столу, червоний і готовий заперечити, але Каспар Шлік зупинив його швидким жестом.

— Pax! — обрізав він. — Облишмо цю тему, є важливіші. Наскільки я розумію, збройна участь Польщі в хрестовому поході наразі під питанням. Що ж, хоч мені й шкода, беру це до уваги. Але клянуся мушлями святого