Вежа блазнів - Анджей Сапковський

— Вибачте за відвертість, — після деякого мовчання сказав чех, — але було би краще, якби Шльонськ представляв хто-небудь із князів. Я, звичайно, знаю пропорції, але ми в Празі мали досить гризоти і клопотів через радикалів і фанатиків, у нас духовні особи викликають дуже погані спогади…

— Ви не знаєте пропорції, мосьпане, плутаючи католицьких священиків з єретиками.

— Багато хто вважає, — незворушно продовжував чех, — що фанатизм — це фанатизм, і римська одержимість нічим не краща за таборитську. Тому…

— Я, — різко обірвав його єпископ Конрад, — у Шльонську — намісник короля Сигізмунда. Я — П'яст королівської крові. Усі шльонські князі, мої родичі, уся шльонська шляхта — усі визнали моє верховенство, вибравши мене ландсгауптманом. Я несу цей важкий обов'язок від дня святого Марка Року Господнього 1422. Досить довго, щоби про це стало відомо. Навіть там, у вас, у Чехії.

— Ми знаємо, знаємо. Тим не менше…

— Ніяких «тим не менше», — знову обрізав єпископ. — У Шльонську правлю я. Як хочете переговорів, то говоріть зі мною. Або віз, або перевіз.

Чех довго мовчав.

— Любите, ой і любите ви це, велебні, — нарешті сказав він. — Обожнюєте правити, втручатися в політику, всюди пхати носи і тицяти пальці. Справді, для вас буде страшним ударом, якщо хто-небудь нарешті позбавить вас влади, відніме її у вас, вирве з загребущих лап. Як ви це переживете, га? Ви це уявляєте? Ніякої політики! Цілий день, від заутрені до комплети, нічого, тільки молитва, покута, проповіді, милосердна доброчинність. Як вам це подобається? Га, єпископе?

— Це вам таке подобається, — зарозуміло заявив П'яст. — Тільки руки у вас короткі. Сказав колись якийсь мудрий кардинал: собака гавкає, караван іде. Цим світом править і далі правитиме Рим. Я б сказав, що це Бог так хоче, але не стану поминати імені Господа всує. Тому скажу так: справедливо, щоб влада була в руках найдостойніших людей. А хто достойніший, аніж ми? Га? Може, ви, лицарі?

— Знайдеться, — не здавався чех, — який-небудь сильний король або кесар. І тоді скінчиться…

— Усе скінчиться Каноссою, — черговий раз перебив єпископ. — Під тими самими стінами, під якими стояв німецький король Генріх IV. Той міцний король, який вимагав, щоб духівництво, не виключаючи папи Григорія VII, перестало втручатися в політику і від заутрені до комплети займалося виключно молитвами. І що? Чи я маю вам нагадати? Чванько два дні простояв босим на снігу, а в замку папа Григорій тим часом насолоджувався вишуканими наїдками і хваленими принадами маркграфині Матильди. І давайте на цьому закінчимо цю порожню балаканину. Наука полягає в тому, що на Церкву не можна піднімати голос. Ми завжди будемо правити, поки й світу…

— І навіть згодом, — уїдливо докинув Стінолаз. — У Новому Єрусалимі, золотому граді за яшмовими стінами, теж хтось повинен справувати владу.

— Отож-бо, — фиркнув єпископ. — А для псів, що виють і гавкають, як завжди, — Каносса! Покута, сором, сніг і змерзлі п'яти. Для нас же — теплі покої, підігріте тосканське вино і палка маркграфиня в пуховій постелі.

— Там у нас, — глухо сказав чех, — Сирітки і таборити вже гострять мечі, вже готують ціпи, вже змащують осі возів. Скоро вони сюди приїдуть. І відберуть у вас усе. Ви втратите палаци, вино, маркграфинь, владу, а насамкінець і ваші такі нібито надзвичайно цінні голови. Так буде. Я сказав би, що це, мабуть, Бог так хоче, але не стану згадувати імені Його всує. Тому скажу: давайте щось із цим зробимо. Протидіймо цьому.

— Ручаюся вам, Святий Отець Мартін…

— Та дайте мені, — вибухнув чех, — спокій зі Святим Отцем, королем Сигізмундом і всіма князями імперії, з усім цим крикливим європейським ярмарком. З черговими легатами, які в черговий раз розтринькують чергові зібрані на хрестовий похід гроші! Ради Бога! Ви пропонуєте нам чекати, поки там не дійдуть якої-небудь згоди? А нам щодня дивиться в очі смерть!

— Нам, — промовив Стінолаз, — ви не можете дорікнути бездіяльністю, пане. Ми, як ви самі визнали, діємо. Ми гаряче молимося, і наші молитви бувають почуті, грішників досягає кара. Але грішників багато, та й нові постійно прибувають. Ми просимо у вас нової допомоги.

— Тобто вам потрібні нові імена?

Ні єпископ, ні Стінолаз не відповіли. Чех, цілком очевидно, і не чекав відповіді.

— Ми зробимо, — сказав він, — усе, що в наших силах. Передамо списки гуситських поплічників і купців, які торгують із гуситами. Подамо імена… аби вам було за кого молитися.

— А демон, — і цього разу теж чехові ніхто не відповів, — демон, як завжди, вдарить влучно й невідворотно. Ой і придалася би, придалася би така акція й у нас…

— Із цим, — жорстко сказав Конрад, — складніше. Кому, як не вам, краще знати, що у вас сам чорт ногу зломить у тих всіх ваших фракціях? Що не вгадаєш, хто чий союзник і проти кого, і чи у вівторок він є союзником тих же, чиїм союзником був у понеділок. Папа Мартін і король Сигізмунд хочуть домовитися з гуситами. З розважливими гуситами. От хоча б із такими, як ви. Думаєте, мало було охочих вчинити замах на Жижку? Ми не дали своєї згоди. Ліквідація певних осіб загрожувала хаосом, повною анархією. Ні король, ні папа не бажають цього в Чехії.

— Можете балакати про це, — зневажливо фиркнув чех, — з тим легатом, з Орсіні, а мене від цих гучних слів звільніть… І поворушіть хоч трохи, єпископе, вашими нібито цінними мізками. Подумайте про спільний інтерес.

— Хтось має загинути, ваш ворог, політичний або особистий? А що спільного?

— Я говорив вам, — чех і цього разу проігнорував глузування, — що таборити і Сирітки ласо поглядають на Шльонськ. Одні хочуть вас навертати, а інші — просто обдирати вас і грабувати. Рушать з дня на день, прийдуть сюди з мечем і вогнем. Папа Мартін, який мріє про християнське примирення, буде молитися за вас у далекому Ватикані, Люксембуржець, який прагне угоди, буде рвати і метати в далекій Буді. Альбрехт Ракуський і єпископ Оломоуца зітхнуть з полегшенням, що їх це оминуло. А вас тут тим часом будуть різати, палити в бочках, саджати на палі…

— Добре, добре, — махнув рукою єпископ. — Даруйте собі подробиці, у мене у Вроцлаві це все є на образах, у кожному костелі. Ви хочете, якщо я правильно розумію, переконати мене, що несподівана смерть кількох вибраних таборитів убереже Шльонськ від навали? Від апокаліпсису?

— Може, і не вбереже. Але принаймні усе це відтягне.

— Без