Альтернативна Еволюція - Олександр Павлович Бердник
Стати самими собою — це оволодіти не ілюзорним тілом, а безсмертною сутністю. Це теж буде своєрідне тіло. Через дух з'явиться нова можливість дати для самого духу нову техніку буття. Дух зможе творити її як завгодно, для будь-якого нового явища. Це можуть бути дивовижні світи, еволюції, планети, невидимі сфери — що завгодно. Плоди цього прагнення неймовірні.
Ми захоплюємося навіть тимчасовими земними творцями і вважаємо їх творення прекрасними. Але музика, яку чув Піфагор, на багато порядків вища, це співзвуччя усього сущого. Вона відкриється для кожного, хто зуміє подолати ілюзію цього буття. А в чому ілюзія? І рух, і простір утворені нами самими, але не нашою волею. На Сході є концепція «дзеркала асурів». Дух Мороку задумався, як би сильніше прив'язати Людину до Землі, і вирішив: треба, щоб Людина якнайменше залишалася наодинці зі своєю внутрішньою сутністю. І духи мороку принесли Людині дзеркало. Їхнє демонічне дзеркало і є наш світ. Нам навішали усяких блискіток, цяцьок, зірок, планет; нас зробили королями, царями, рабами, учителями, воїнами… Ми проходимо страшний демонічний спектакль. Він цікавий, в ньому гартуються мужність, любов, і на кожному кроці ми можемо себе випробувати. З цієї точки зору ця ілюзія допомагає нам зрозуміти самих себе. Для того, щоб ми нарешті вернулися до самих себе.
Так виникає те, що ми називаємо «часом» і «простором». Коли я відобразився в дзеркалі — я ніби рухаюся назустріч своєму відбитку. І вже між мною і моїм відбитком виникає те, що ми називаємо «простором». Виникає моє зображення, виникає відстань. Разом з тим виникає те, що ми називаємо «рухом». Далі виникає ефект «обертання» — оскільки мій образ у дзеркалі обернувся, то почався циклічний рух… Дзеркало — це не обов'язково площина, в якій відображається світ. Інтерпретація, оцінка чогось — це вже дзеркало.
Кожна людина прагне до безкінечного саморозкриття, тому що Бог заклав у нас колосальну потенцію. І Він вимагає від нас саме цього рішення: щоб ми розбили дзеркало, яке показує нам будинки, дороги, машини, танки, ракети; щоб ми стали знову тим, ким були — духом, який не відбивається, а обнімає собою все. В духові є вся фантасмагорія світів. Те, що ми знаємо як фізику, — у ньому відчувається як потенція. На Сході це називають «сновидінням Брахмана». Дух може сам у собі все це «програти», якщо є потреба, і не творити, не затримувати цей спектакль.
На якомусь відрізку космоісторії могутні деміурги, які повинні були продовжувати ріст нашого психічного древа в безмірність, замкнули цю світобудову, створили своєрідну теплицю. І дух змушений без кінця крутити колесо буття, дивлячись у дзеркало. Є 99 дзеркал і 99 відбитків, і Людина уже не знає, де вона реальна, а де — нереальна. І як окультний змій, що кусає себе за хвіст, ми крутимося на місці, нацьковані одне на одного, народ на народ, брат на брата, на інші планети, на інші зірки…
Уявіть, що ми зі своєю психологією вийдемо в космос, в інші світи. І що ж ми там будемо робити? Перечитайте західну фантастику: борделі на Плутоні чи на альфа-Центавра, ґвалтування інших цивілізацій, галактичні війни… Вирвавшись за межі Землі, ми земну мерзоту рознесемо у безкінечність. Тоді вже ніякий деміург, ніякий Христос не допоможе нам запхати її назад. Ми маємо промити свої «авгієві стайні» огненною рікою уже тут, на Землі.
Саме МИ зіткали час і простір. Ми, отримавши «дзеркало асурів», почали творити час, простір, різні функції і відчуття… Зараз людина бачить себе як тіло, а ще вона має розвинути себе як хвилю, як блискавку, як промінь — для того, щоб вирватися, щоб розімкнути себе. Розв'язати цей вузол надзвичайно тяжко.
Згадайте легенду про Олександра Македонського. Якось йому в храмі показали хомут, зав'язаний таким хитрим вузлом, що ніхто не міг його розв'язати. Олександр витягнув меч і розрубав його! Це не просто історичний факт. Жерці храму випробували Олександра, чи справді він має божественне походження. І він підтвердив його! У цьому суть легенди. Далі — хомут. Це символ ярма, одягненого на Людину. Людина — раб богів і тягне цього земного воза без кінця. І хомут зав'язаний таким вузлом, що Людина не може його розв'язати — тільки розрубати мечем. Цей Меч — дух! Коли Христос сказав «Не мир вам приніс, а меч!», Він мав на увазі саме Меч Духа, який розрубає всі пута, що тримають людину в полоні. Люди часто змішують поняття «душа» й «дух». Але дух формується на Землі, це породження деміурга. А дух — це саме зерня Боже. Коли Бог творить Людину за Своїм образом і подобою, Він творить людей духовними. Це і є наша істинна сутність А потім нам нав'язали спершу душу — астральне тіло, а потім воно одяглося в «шкіряне вбрання» — фізичне тіло…
Запитання:
Коли ми всі будемо жити в іншому, вічному, бутті, коли не стане ненависті і духовної гидоти, що тоді відбудеться з мистецтвом, музикою, поезією — чи будуть вони існувати?
О. Б.:
Земне мистецтво, земна культура — це тінь божественної реальності. Якщо тут музика Моцарта прекрасна, то у своїй небесній іпостасі вона незміряно прекрасніша. Якщо поезія Пушкіна нас чарує тут, то можете не сумніватися, що цей поет є небесним поетом. Вся земна краса ще прекрасніша у Вічності…
Запитання:
Наш спротив під час Другої світової війни був за Божим велінням чи за земним? Напевно, за земним, — адже до чого ми прийшли? Може, нам краще було здатися?
О. Б.:
Так само можна сказати: для чого Христу іти на Голгофу? Покаятися перед Пілатом, перед Синедріоном, а ще простіше — сказати Лукавому: «Я згоден стати царем!»
Кому ж здаватися? Ми вирішували проблему захисту своєї Вітчизни. Яке має значення, хто стоїть на чолі держави? Це — наша Вітчизна, наша хата. Якщо в ній завелися щури, не варто покидати хату — потрібно вигнати щурів, вигнати дурних політиків,
