Альтернативна Еволюція - Олександр Павлович Бердник
Тут загадка. Логічна така заборона лише в тому випадку, коли від пробудження вічних СИЛ Адама залежить буття «Господа». Отже, він є ментальний образ, і коли Адам (людство) набере сили, умовний, ревнивий образ щезне, пропаде.
В свідомості клекоче тривожне запитання: — А як же Христос? Син Бога, Вісник Любові! Невже й Він має той же знак на чолі — знак жорстокості, байдужості та обману?
Саме про Нього — ці мої роздуми, що народжувалися в тяжких духовних боріннях. Тайна Христа полонила мене від дитинства і не відпускає досі, а веде далі й далі до нових обріїв, за якими — я це твердо знаю! — відкриється казковий смисл і невимовна суть всіх наших мук та віковічних пошуків…
* * * Чорний пташе, дивний пташе! У темниці не барися, Жде тебе огненна Чаша, Ждуть тебе Небесні висі… Тяжко влазити в тунелі, А ще тяжче з них втікати. Хто народжений без стелі — Той не прийме жодну хату… Всі народження — то муки Розставання й зустрічання. Та радіймо, що розлука — Знак грядущого Єднання…Походження людини й богів (усіх — одноосібних і колективних) треба розглядати сукупно. Бо долі тих і тих тісно пов'язані.
Біда не в тому, що людина породила БОГА. Біда в тому, що вона його породила ЗВІРОПОДІБНИМ. Правдивий Бог діяв би навпаки — творив людину БОГОПОДІБНОЮ (за Образом і Подобою своєю, як і сказано в першій главі).
А сталося так, що формуючи ноосферу, психосферу, люди виліпили Бога (і всіх богів) стихійно, спонтанно. І коли стали поклонятися — то поклонилися ЗВІРУ, який хитро оволодів процесом боготворення, а також людиноформування. І так триває донині. Озвіріли люди, озвіріли й боги всіх народів та рас. Бо хіба не благословляють вони той пекельний жах, що трясе Землю і відлунює мукою в Далеких Світах?
Ми назвали самі себе Людьми Розумними.
Можна сумніватися в цьому. Це самозванство лукаве й злочинне. Бо якщо назвати діяльність людства розумною впродовж відомих нам тисячоліть, то що тоді абсурд і божевілля?
Розум і високі почуття інколи гостюють у окремих людей. Але ми знаємо, що з ними роблять, з так званими геніями та пророками! Прокляття, голгофи, вогнища, переслідування, глум, а після смерті — користування дарунками Неба для підлої мети!
Зустрівшись віч-на-віч з Учителем Нового Завіту, можемо почути запитання: — Навіщо я вам дав ясний Розум і крилатий Дух? Невже для славослів'я в храмах, для поклонів, для приниження, для містифікацій, для умноження небесних упирів? Я ж заповів: «Піднесіте Сина Людського і тоді збагнете, що це я!» Вам належить возвеличити Розум і Серце, щоб вони могли почути Голос Найвищого. Батько Небесний породив нас для Вічного Життя, тому воліє бачити нас мужніми, мудрими воїнами у боротьбі з Хаосом і Злом, Руйнацією та Розбратом. Це можливо лише при Високому Знанні Законів Усесвіту, при оволодінні титанічними силами стихій. Таке доступно лише Любові…
Я знаю, що безліч повзаючих душ закричать, загаласують про гординю, про гріховність, про блюзнірство, про страх Божий… Що можна сказати таким?
Породжені Богом, ми повинні сягнути рівня Вітця. Який Батько не мріє, щоб Син уподібнився йому? А тим більше — Найвищий Вітець! Бо як нам вернутися в Дім того, Хто нам дав життя, і був Імпульсом людинотворення, тим Імпульсом, що став еволюційним зусиллям людинозвіра стати Людиною Обоженою?!
Осягнути смисл Буття — це основне, бо те, що діється на Землі — безглуздя. Що б ми не взяли — буденні клопоти (просто жити), злодійства (для ситого життя), вбивства (помста чи грабунок), походи (загарбання чужого, щоб знову ж таки — сито жити), релігії (щоб приспати, аби не думали про смисл, а прийняли готову ідею «падіння» й «гріховності»), наука, мистецтво (щоб прикрити безглуздя псевдомудрістю), любов, сексуальні ігри (щоб продовжити безглузду вовтузню) — ВСЕ, ВСЕ, ВСЕ свідчить лише про тюремність буття, бо лише в тюрмі можливе таке жорстоке, підле, криваве, нещадне, божевільне проживання.
В історії відсутні осмислені зразки буття.
Навіть Христос і Будда лише вказували на ілюзорність земного існування і закликали: — Вийдіть!
Втеча з тюрми — ось імператив!
В чому ж тюремність?
У всьому!
А насамперед в тому, що люди прийняли в'язничність за норму.
Прийняли.
Отже, ніхто не мислить про втечу, про вихід, про ісход.
А Христос, якому ми нібито поклоняємося, у перших проповідях своїх твердив суворо й безкомпромісно: «Пізнайте правду (істину) і правда звільнить вас».
Звільнить. Отже, є звідки звільняти. Отже, людина у в'язниці, у неволі. Байдуже, як ми називаємо принцип неволі — Сатаною, гравітацією, законами природи, соціальною несправедливістю, спотвореним уявленням про Світобудову, — Дух Божий вустами Христа прорік, що пора звільнитися і вертатися до Рідного Дому.
Христос — Визволитель. Отже, він знає шлях?
Безумовно. Недарма ж Сказав: «Я єсмь Путь, Істина й Життя».
Які дивні, які таємничі Слова! Чому священнослужителі не замисляться над ними? В них не теологічна умовність, а просте, найпростіше визначення Суті Сина Божого — Сина Людського. Путь, як вічний Політ, прагнення. Куди? До Істини, до Правди, бо Істина, Правда — у Батька, у Бога. Що ж ми будемо мати, якщо рушимо за Ним і осягнемо Правду?
Увійдемо в Дім Життя. Вічного Життя, бо Путь, рух, Прагнення невмирущі.
Гляньте вночі на безмір Дивокола, на Зоряні Глибини. Нам заповідано Царство Небесне. Хіба ж
