Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів - Андрій Кузьменко

наших опонентів вже на бігу за нами розділили дещо їхню думку про нас і, прийшовши до висновку, що такі примітивні особи, як ці троє з відвертими надписами на комірах, якраз і спричиняють весь ідеологічний дизбаланс їх рідного міста. Як висновок — їх на льоді було вже чоловік сорок. Враховуючи невдалий досвід лідерів гонки, які в даний момент вже не особливо були переслідувані думкою про охоту, вся група трусила задом більш-менш в одному ритмі, не виділяючись з колективу. Дехто навіть приноровився зухвало курити на ходу. Тіло Ромка бігло вперед, а ліве око невпинно стежило за ордою, яка була готова закрутити нас в банку зі шпротами, теліпаючись десь на потилиці.

— Ти етот бичок сожрьош сєводня, — прохрипів він і почав збавляти темп, явно маючи на то причини.

— Срать хочу, срать хочу, — запищав збоку Паштет.

— Может, бєлий флаг вибросім, я покакаю і дальше побєжим? — кинув він своє запитання кудись угору в космос і подримбуляв далі, підмітаючи лід пальтом, як сторож катка перед шкільним хокейним матчем.

Ромчик ззаду раптом зупинився, повернувся до нападаючих і досягнув небувалого стратегічного ефекту: основна маса, звичайно, зупинилася, побачивши його відкритий рот із зубами, а три тормози по інерції підбігли до нього майже впритул, після чого двоє з них зіткнулися головами у Роми в руках і впали на третього, з бичком в зубах. Ромчик поправив недопалок в роті прицільним ударом лакованого мешта і примайстрував його художньо на місці двох вибитих ним же центральних верхніх різців, естетично маскуючи ним новостворену діастему (то така дірка між центральними зубами).

— Мінус трі, — пискнув Паштет і теж розвернувся в напрямі Роми, отримавши несподіваний приплив адреналіну. Ромчик встиг гепнути ще одного карлика по яйцях ногою, здається, цей хруст стоїть в мене в вухах досі, а карлик і досі літає. Літає і співає голосом Джастіна Тімбер-лейка над рідним Калініном. Да, знали би чуваки, що їм буде коштувати ця погоня за смертю. Непідготовлене плем’я переслідувало нас сьогодні, ну і нехай на ньому відіграються сили природнього відбору, дякувати старому Дарвіну. Рома єбнув ще одного бідаку просто в писок долонею, площею з кухонний стіл, і навічно вдячна посмішка застигла на його здивованому лиці. І тільки-но він впав на плечі і хотів було помацати руками новий рельєф на губах — Паштет вальнув патиком-дороговказом по руках і губах одночасно. Світло виключили для цього актора нашої п’єси, і ми переходимо до наступного тріо нефартових бичків, яке зловило Паштєта за пальто. Їхній нефарт полягає в тому, що тільки за пальто вони його і зловили, не враховуючи зміїно-мишиної фізіології нашого мікродруга, який вискочив з того пальта, як поїзд з тунелю, і вже без нього і патика, який застряг у рукаві, продовжив свій льодяний маршрут. Поки відбулася ця заминка, декілька козаків обійшли мене збоку і намагалися перерізати мені дорогу до спасіння. Чіткий аналіз мойого бойового ока показав, що у цього нерівного бою може бути дуже непрогнозований кінець, і я мудро вибрав тактику вимотування противника бігом. До лав Радянської армії я гордо відправився із книжкою кандидата в майстри спорту по біатлону, що надавало мені неабиякі переваги перед переслідувачами в плані швидкості і дальності пересування. Я різко звернув вліво і побіг вверх по течії річки, не скорочуючи відстань між нами і кидаючи їм на ходу фразу:

— Ребят, я кмс по біатлону, я могу до Астрахані отсюда пробєжать, пожалєйтє ногі.

— Ти, бля, убля, на бля, субля, — почувся з-за спини град образливої риторики в мою адресу, але ефект швидкого бігу дещо стирав основну суть цієї словесної подачі. Нападники явно не відвідували секцію легкої атлетики і дихали так важко, що здавалося, за мною по ріці ще тепловоз. Темнота вже якось не різала очі страшним і невідомим, людина швидко звикає до оточуючих її обставин і, я думаю, могла б спокійно пожити навіть під водою деньок-другий. Ромчик біг, розмахуючи руками, і хлопаки в надії наблизитись до нього збоку ніби попадали під пропелер кукурузника, і, відповідно, їх відкидало з різними ступенями травм з його запланованої траси. Боженько тримав свою рученьку над нами з неба і не дав на той момент людству можливості користуватися мобільними телефонами, бо у противному разі на нашому березі нас би чекало не спасіння, а яничари, які б гідно довели до кінця свою ганебну справу. Ситуація підійшла до кульмінаційної точки, коли один з поганяйлів Паштєта втрапив ногою у висверлену місцевими фанатами гемороя лунку. Серго розказував потім, що одне його, Паштєта, яйце при одному тільки спогаді про цей звук завжди закочується під диван і трясеться. Чувак, самий серливий зі всіх гангстерів, всю дорогу біг з самого заду і уважно дивився під ноги. В момент Роминої розправи з черговим балдойодом він відірвав погляд крілика від землі і глипав очима, якби бути подалі від цих вертольотних лопастей, які рубали народ на шаурму. І на тобі — злий жарт чорта, який їхав збоку на лижах і припасав різні западлянки для учасників цього льодопробігу: нога попадає в пустоту, ще й мокру, ще й інерція, відповідно, його грабля ламається, відповідно, він всім тілом загнаного лося подається вперед, відповідно, лід тріскає ще більше, відповідно, він у воді весь, відповідно до цього народ шугається, Рома зупиняється, Паштет віддаляється, я з командою бігунів нарізаю круги, і картина виглядає приблизно наступним чином: центр сцени — жертва в лунці, коло жертви у позі Кутузова Рома з інеєм на грудному мохері, з його арабських кудряшок на голові йшов дим, як з труби котельні в лютому, навколо нього чоловік десять з поріділої не на жарт групи захвата, які грізно обступили їх кільцем, але з обличчями дітей, які насрали в нові колготки.

— Так, пацани. Ви, конєшно, ублюдкі рєдкіє, сорок рил на троїх, знаю, знаю — ето давняя калінінская традіція встрєчать дорогіх гостей, — Ромчик взяв на себе ініціативу у веденні переговорів, вставши на одно коліно і взявши за мокру чуприну стогнучого і мичачого ковбоя в лунці.

— Єщьо одна мразь падайдьот хоть на міліметр — я утоплю ету блядь, а потом утоплю ету блядь, — він тикнув пальцем в того, хто стояв найближче, і видно було навіть із задніх рядів, як його щоки зі страху повисли, як в сенбернара, — а потом йобну і утоплю слєдующую і слєдующую, пока всєх вас, блядєй калінінскіх, не