Нічийна троянда - Пауль Целан
verwaisend mit euch,
Lapilli, ver-
zwergt, verwinzigt, ver-
nichtet,
verbracht und verworfen,
sich selber der Reim, —
so kommt es
geflogen, so kommts
wieder und heim,
einen Herzschlag, ein Tausendjahr lang
innezuhalten als
einziger Zeiger im Rund,
das eine Seele,
das seine
Seele
beschrieb,
das eine
Seele
beziffert.
Бумеранг
Бумеранг, стежинами подиху,
так він мандрує, крило-
потужний,
правдивий.
Орбітами
зір, цілований
скалками світу, вкритий
шрамами часових зерен, часовим пилом,
осиротілий разом із вами,
лапіллі[37], що до розміру гномиків
зменшені та змалілі,
знищені,
переправлені та відторгнуті,
сам собі римою, —
так він ширяє
в польоті, так
знову вертає назад,
щоб зупинитись
на серця удар чи на тисячу літ
як однісінька стрілка на циферблаті,
яка чиюсь душу,
яка свою
душу
цілком описала,
яка чиюсь
душу
цифрує.
HAWDALAH
An dem einen, dem
einzigen
Faden, an ihm
spinnst du — von ihm
Umsponnener, ins
Freie, dahin,
ins Gebundne.
Groß
stehn die Spindeln
ins Unland, die Bäume: es ist,
von unten her, ein
Licht geknüpft in die Luft-
matte, auf der du den Tisch deckst, den leeren
Stühlen und ihrem
Sabbatglanz zu — —
zu Ehren.
ГАВДАЛА[38]
Одну,
єдину
нитку, її ти
прядеш — нею
оплутаний, на
волю, туди,
у зв'язане цілокупно.
Могутньо
стримлять веретена
в безплідну землю, дерева:
знизу,
світло, долучене до етерної
мати, на котрій ти стіл накриваєш, порожнім
стільцям та їхньому
блискові шабату на — —
на пошану.
LE MENHIR
Wachsendes
Steingrau.
Graugestalt, augen-
loser du, Steinblick, mit dem uns
die Erde hervortrat, menschlich,
auf Dunkel-, auf Weißheidewegen,
abends, vor
dir, Himmelsschlucht.
Verkebstes, hierhergekarrt, sank
über den Herzrücken weg. Meer-
mühle mahlte.
Hellflüglig hingst du, früh,
zwischen Ginster und Stein,
kleine Phaläne.
Schwarz, phylakterien-
farben, so wart ihr,
ihr mit-
betenden Schoten.
LE MENHIR[39]
Дикоростуча
сірість каменя.
Сіра постава, без-
окий ти, кам'яний погляде, із яким нам
явилась земля, по-людськи,
на темних, на білих дорогах степу,
ввечері, перед
тобою, небесна хлане.
Відринуте, тяжко доправлене, вгрузло
над пагорбом серця. Жорна моря
мололи.
Яснокрило висиш ти, вранці,
між дроком і каменем, —
маленький нічний метелику.
Чорними, філактерійно-
барвними[40] були ви,
стручки,
що молилися з нами.
NACHMITTAG MIT ZIRKUS UND ZITADELLE
In Brest, vor den Flammenringen,
im Zelt, wo der Tiger sprang,
da hört ich Dich, Endlichkeit, singen,
da sah ich dich, Mandelstamm.
Der Himmel hing über der Reede,
die Möwe hing über dem Kran.
Das Endliche sang, das Stete, —
du, Kanonenboot, heißt «Baobab».
Ich grüßte die Trikolore
mit einem russischen Wort —
Verloren war Unverloren,
das Herz ein befestigter Ort.
ПОЛУДЕНЬ З ЦИРКОМ І ЦИТАДЕЛЛЮ
У Бресті[41], де крізь пломіння,
Тигри стрибали — там
я почув твою пісню, о тління,
я побачив тебе, Мандельштам.
Небо над рейдом цілюще,
мева пірнає в єдваб.
Тлінне співало і суще —
Канонерко моя, «Баобаб».
Забутим російським словом
я привітав триколор.
Втрата віднині — обнова,
серце — надійний затвор.
BEI TAG
Hasenfell-Himmel. Noch immer
schreibt eine deutliche Schwinge.
Auch ich, erinnere dich,
Staub-
farbene, kam
als ein Kranich.
УДЕНЬ
Небо — заяче хутро. Все ще
черкає чиєсь виразне крило.
Я також, згадай-но,
пилюго-
барвна, прилетів сюди
журавлем.
KERMORVAN
Du Tausendgüldenkraut-Sternchen,
du Erle, du Buche, du Farn:
mit euch Nahen geh ich ins Ferne, —
Wir gehen dir, Heimat, ins Garn.
Schwarz hängt die Kirschlorbeertraube
beim bärtigen Palmenschaft.
Ich liebe, ich hoffe, ich glaube, —
die kleine Steindattel klafft.
Ein Spruch spricht — zu wem? Zu sich selber:
Servir Dieu est régner, — ich kann
ihn lesen, ich kann, es wird heller,
fort aus Kannitverstan.
KEPMOPBAH[42]
Злототисячнику зірчастий,
Вільх і буків, чар-зілля сон,
з вами, близькими, хочу впасти
в твій, вітчизно, п'янкий полон.
Лавровишня шаріє порфіром,
Пальма тихо снує прядінь.
Я люблю, я надіюсь, я вірю,[43] —
Зяє мушля у височінь.
Вислів мовить — до кого? До себе:
Servir Dieu est régner[44] — між альтан
я читаю це, й сяйно у небі,
геть із Kannitverstan.[45]
Ich habe Bambus geschnitten
Ich habe Bambus geschnitten:
für dich, mein Sohn.
Ich habe gelebt.
Diese morgen fort-
getragene Hütte, sie
steht.
Ich habe nicht mitgebaut: du
weißt nicht, in was für
Gefäße ich den
Sand um mich her tat, vor Jahren, auf
Geheiß und Gebot. Der deine
kommt aus dem Freien — er bleibt
frei.
Das Rohr, das hier Fuß fasst, morgen
steht es noch immer, wohin dich
die Seele auch hinspielt im Un-
gebundnen.
Я різав бамбук
Я різав бамбук:
для тебе, мій сину.
Я жив.
Ця хатина, що завтра
буде знесена, ще
стоїть.
Я не зводив її разом з іншими: ти
не знаєш, в які
глиняні глеки
я збирав кругом себе пісок, давно, за
наказом і повелінням. Твій
прибуває із вільних просторів — він залишається
вільним.
Тростина, яка прижилася отут, вона
стоятиме й завтра, куди б
душа не зманила тебе в не-
стриноженім.
KOLON
Keine im Licht der Wort-
Vigilie erwanderte
Hand.
Doch du, Erschlafene, immer
sprachwahr in jeder
der Pausen:
für
wieviel Vonsammengeschiedenes
rüstest du's wieder zur Fahrt:
