Нічийна троянда - Пауль Целан
ein Du, todlos,
an dem alles Ich zu sich kam. Es fuhren
wortfreie Stimmen rings, Leerformen, alles
ging in sie ein, gemischt
und entmischt
und wieder
gemischt.
Und Zahlen waren
mitverwoben in das
Unzählbare. Eins und Tausend und was
davor und dahinter
größer war als es selbst, kleiner, aus-
gereift und
rück- und fort-
verwandelt in
keimendes Niemals.
Vergessenes griff
nach Zu-Vergessendem, Erdteile, Herzteile
schwammen,
sanken und schwammen. Kolumbus,
die Zeit-
lose im Aug, die Mutter-
Blume,
mordete Masten und Segel. Alles fuhr aus,
frei,
entdeckerisch,
blühte die Windrose ab, blätterte
ab, ein Weltmeer
blühte zuhauf und zutag, im Schwarzlicht
der Wildsteuerstriche. In Särgen,
Urnen, Kanopen
erwachten die Kindlein
Jaspis, Achat, Amethyst — Völker,
Stämme und Sippen, ein blindes
E s s e i
knüpfte sich in
die schlangenköpfigen Frei-
Taue —: ein
Knoten
(und Wider- und Gegen- und Aber- und Zwillings- und Tau-
sendknoten), an dem
die fastnachtsäugige Brut
der Mardersterne im Abgrund
buch-, buch-, buch-
stabierte, stabierte.
СИЛАБА БОЛЮ
Воно далось тобі в руки:
неозначене Ти, безсмертне,
всяке Я прийшло через нього до себе. Довкола
плавали вільні від слів голоси, пустотілі форми, і все
увіходило в них, змішано
й геть розмішано
й знову
змішано.
І числа були
ввіткані
в незліченне. Одиниця і тисяча й те,
що стоїть перед ними і після них
було більшим за нього самого, меншим, ви-
зрілим,
уперед і назад
перетвореним
у кільчасте Ніколи.
Забуте сягнуло
в надто-забутливе, світу частини, серця частини
легко пливли,
потопали й пливли. Колумб,
з пізньо-
цвітом в очу, квіткою
для розсади,
мордував свої щогли й вітрила. Все вирушало,
вільно,
зі спрагою відкриттів,
відцвітала роза вітрів, гортала свої
пелюстки, світовий океан
квітував цілокупно й відверто, у чорному світлі
диких стернових румбів. У трунах,
урнах, канопах
прокидалися немовлята
яшма, агат, аметист — народи,
племена й роди, незряче
Х а й б у д е
долучилося до
змієголових вільних
канатів —:
вузол
(і контр- й анти- й однак- і подвійний і ти-
сячний вузол), в якому
масничнооке поріддя
куничих зір у безодні
читало, читало, читало
по складах, по складах.
LA CONTRESCARPE
Brich dir die Atemmünze heraus
aus der Luft um sich und den Baum:
so
viel
wird gefordert von dem,
den die Hoffnung herauf- und herabkarrt
den Herzbuckelweg — so
viel
an der Kehre,
wo er dem Brotpfeil begegnet,
der den Wein seiner Nacht trank, den Wein
der Elends-, der Königs-
vigilie.
Kamen die Hände nicht mit, die wachten,
kam nicht das tief
in ihr Kelchaug gebettete Glück?
Kam nicht, bewimpert,
das menschlich tönende Märzohr, das Licht gab,
damals, weithin?
Scherte die Brieftaube aus, war ihr Ring
zu entziffern? (All das
Gewölk um sie her — es war lesbar.) Litt es
der Schwarm? Und verstand,
und flog wie sie fortblieb?
Dachschiefer Helling, — auf Tauben-
kiel gelegt ist, was schwimmt. Durch die Schotten
blutet die Botschaft, Verjährtes
geht jung über Bord:
Über Krakau
bist du gekommen, am Anhalter
Bahnhof
floß deinen Blicken ein Rauch zu,
der war schon von morgen. Unter
Paulownien
sahst du die Messer stehn, wieder,
scharf von Entfernung, Es wurde
getanzt. (Quatorze
jullets. Et plus de neuf autres).
Überzwerch, Affenvers, Schrägmaul
mimten Gelebtes. Der Herr
trat, in ein Spruchband gehüllt,
zu der Schar. Er knipste
sich ein
Souvenirchen. Der Selbst-
auslöser, das warst
du.
O diese Ver-
freundung. Doch wieder,
da, wo du hinmusst, der eine
genaue
Kristall.
LA CONTRESCARPE[81]
Викреши шеляг подиху
із етеру довкола себе, викреши дерево:
саме
стільки
вимагають від того,
кого сподівання кидає вгору і вниз
стрімкими схилами серця — саме
стільки.
на крутім віражі,
де його вразила хлібна стріла,
що спивала вино його ночі, вино
злиденних, королівських
вігілій[82].
Чи ж не прийшли з ним долоні тоді, сторожкі,
чи ж не прийшло те бездонне
в око келиху втоплене щастя?
Чи не прийшла, облямована віями,
по-людському співаюча березнева сурма, світлодайна,
тоді, в далечінь?
Чи не збився з дороги поштовий голуб, чи можна було
розшифрувати його кільце? (Всі ці
хмари навколо нього — їх можна читати.) Чи зграя
цим переймалася? І чи помітила
й далі собі полетіла, коли він відбився?
Еллінґ[83], похилий, мов дах, — на голубине
перо покладено все плавуче. Крізь перебірки
кривавиться звістка, задавнене
юно ширяє над бортом:
Через Краків
прибув ти, на Ангальтськім
вокзалі[84]
очам твоїм навстріч клубочився дим,
він був уже завтрашнім. Під
павлоніями
ти бачив, як оголялись ножі,
знову й знову,
гострі навіть на віддалі (Quatorze
juillets. Et plus de neuf autres[85].)
Геть покривлені, мавп'ячі, косороті
вдавали прожите. Якийсь чолов'яга
вийшов, загорнутий у транспарант
до юрби. Він клацнув
себе,
сувенірчик на пам'ять. Авто-
спуском був
ти.
О, це дружнє бра-
тання сердець. Але знову
там, куди ти повинен прибути, лиш єдиний
правдивий
кристал.
Es ist alles anders
Es ist alles anders, als du es dir denkst, als ich es mir denke,
die Fahne weht noch,
die kleinen Geheimnisse sind noch bei sich, s
ie werfen noch Schatten, davon
lebst du, leb ich, leben wir.
Die Silbermünze auf deine Zunge schmilzt,
sie schmeckt nach Morgen, nach Immer, ein Weg
nach Russland steigt dir ins Herz,
die karelische Birke
hat
gewartet,
der Name Ossip kommt auf dich zu, du erzählst ihm,
was er schon weiß, er nimmt es, er nimmt es dir ab,
mit Händen,
du löst ihm den Arm von der Schulter, den rechten, den linken,
du heftest die deinen an ihre Stelle, mit Händen,
mit Fingern, mit Linien,
— was abriß,
