Нічийна троянда - Пауль Целан
vorm frühen Gestirn:
mit zerfressenem Lidspalt
stand ein Gesicht — auch unter diesem
Schatten.
Kleine, im Eiswind
liegengebliebene
Schelle
mit deinem
weißen Kiesel im Mund:
Auch mir
steht der tausendjahrfarbene
Stein in der Kehle, der Herzstein,
auch ich
setze Grünspan an
an die Lippe.
Über die Schuttflur hier,
durch das Seggenmeer heute
führt sie, unsre
Bronze-Straße.
Da lieg ich und rede zu dir
mit abgehäutetem
Finger.
СИБІРСЬКЕ[26]
Молитви над луком[27] — ти
не проказував їх з усіма, це були,
як гадаєш, твої.
Чорний лебідь ширяв
на зорі світанковій:
з поїденим прижмуром віч
стояло обличчя — також під цією
тінню.
Маленький, на крижаному вітрі
полишений
бубонець
з твоїм
білим, як сніг, камінцем в устах:
І в мене застряг
тисячобарвний
камінь у горлі, камінь серця,
і я
накладаю зелену цвіль
на вуста.
Тут, понад рінню,
через море осоки
нині веде він, наш
бронзовий шлях.
Там я лежу й промовляю до тебе
із до кістки обідраним
пальцем.
BENEDICTA
Zu ken men arojfgejn in himel arajn
Un fregn baj got zu's darf asoj sajn?
Jiddisches Lied
Ge-
trunken hast du,
was von den Vätern mir kam
und von jenseits der Väter:
— — Pneuma.
Ge-
segnet seist du, von weit her, von
jenseits meiner
erloschenen Finger.
Gesegnet: Du, die ihn grüßte,
den Teneberleuchter.
Du, die du's hörtest, da ich die Augen schloß, wie
die Stimme nicht weitersang nach:
's mus asoj sajn.
Du, die du's sprachst in den augen-
losen, den Auen:
dasselbe, das andere
Wort:
Gebenedeiet.
Ge-
trunken.
Ge-
segnet,
Ge-
bentscht.
BENEDICTA[28]
Цу кен мен аройфґейн ін гімел арайн
Ун фреґн бай ґот цу'с дарф азой зайн?[29]
Єврейська пісня
Ви-
пила ти,
що дісталось від предків мені
і від тих, хто потойбіч предків:
— — пневму[30].
Благо-
словенна будь, звіддаля, із
потойбіччя моїх
згаслих пальців.
Благословенна: ти, що його привітала,
світоч темряви.
Ти, що слухала, навіть коли я заплющив очі, як
голос уже не співав:
'с мус азой зайн[31].
Ти, що мовила там, у без-
оких, в лугах:
те саме, та інакше
слово:
благословенно.
Ви-
пито.
Благо-
словенно
Ґе-
бенчт.[32]
À LA POINTE ACÉRÉE
Es liegen die Erze bloß, die Kristale,
die Drusen.
Ungeschriebenes, zu
Sprache verhärtet, legt
einen Himmel frei.
(Nach oben verworfen, zutage,
überquer, so
liegen auch wir.
Tür du davor einst, Tafel
mit dem getöteten
Kreidestern drauf:
ihn
hat nun ein — lesendes? — Aug.
Wege dorthin.
Waldstunde an
der blubbernden Radspur entlang.
Auf-
gelesene
kleine, klaffende
Buchecker: schwärzliches
Offen, von
Fingergedanken befragt
nach — —
wonach?
Nach
dem Unwiederholbaren, nach
ihm, nach
allem.
Blubbernde Wege dorthin.
Etwas, das gehen kann, grußlos
wie Herzgewordenes,
kommt.
À LA POINTE ACÉRÉE[33]
Лежать оголені руди, кристали,
друзи[34].
Ненаписане,
ущільнене в мову,
відкриває небесну браму.
(Викинуті нагору, беззахисні,
навскіс, так
і ми лежимо.
Ти був дверима колись, плитою
з начертаним знаком
крейдяної убитої зірки на ній:
тепер
її має — читаюче? — око.)
Дороги туди.
Лісова година
вздовж хлипкого сліду коліс.
По-
визбирувані,
зовсім маленькі, зяючі з-під лушпиння
горішки буків: чорнюще
Відкрите,
думками пальців опитане
про — —
про що?
Про
неповторне, про
нього, про
все.
Хлипкі дороги туди.
Щось, здатне ходити, без вітання,
серцем постале,
врешті надходить.
ІІІ
Die Hellen Steine
Die Hellen
Steine gehen durch die Luft, die hell-
weißen, die Licht-
bringer.
Sie wollen
nicht niedergehen, nicht stürzen,
nicht treffen. Sie gehen
auf,
wie die geringen
Heckenrosen, so tun sie sich auf,
sie schweben
dir zu, du meine Leise,
du meine Wahre —:
ich seh dich, du pflückst sie mit meinen
neuen, meinen
Jedermannshänden, du tust sie
ins Abermals-Helle, das niemand
zu weinen braucht noch zu nennen.
Сяйне каміння
Сяйне
каміння креслить повітря, сяйно-
біле, вісник
світла.
Воно не воліє
падати долу, ні звергатись,
ні цілити в когось. Воно злітає
до неба,
наче гірські троянди,
що розкривають пелюстки,
вони линуть
до тебе, о моя тиха,
моя правдива —:
я бачу тебе, ти рвеш їх моїми
новими, моїми
належними кожній людині руками, ти кладеш їх
в сліпучішу сяйність, яку вже ніхто
не сміє оплакати, ані назвати.
ANABASIS
Dieses
schmal zwischen Mauern geschriebene
unwegsam-wahre
Hinauf und Zurück
in die herzhelle Zukunft.
Dort.
Silben-
mole, meer-
farben, weit
ins Unbefahrne hinaus.
Dann:
Bojen-,
Kummerbojen-Spalier
mit den
sekundenschön hüpfenden
Atemreflexen —: Leucht-
glockentöne (dum-,
dun, un-,
unde sispirat
cor),
aus-
gelöst, ein-
gelöst, unser.
Sichtbares, Hörbares, das
frei-
werdende Zeitwort:
Mitsammen.
АНАБАЗИС[35]
Це
написане дрібно між мурами
незрушно-правдиве
Вгору й Назад у
серцесвітле майбутнє.
Там.
Слово-
моли, море-
барвні, аж
геть у незвідане.
Відтак:
шереги
буїв, скорботних буїв
із
прекрасними, мов секунди, стрибаючими
рефлексами дихання —: світло-
дзвонні тони (дум-,
дун-, ун-,
unde suspirat
cor)[36],
по-
гашено, за-
плачено, наше.
Зриме, чутне,
вільно-
постале наметове слово:
Разом.
Ein Wurfholz
Ein Wurfholz, auf Atemwegen,
so wanderts, das Flügel-
mächtige, das
Wahre. Auf
Sternen-
bahnen, von Welten-
splittern geküsst, von Zeit-
körnern genarbt,
