Нічийна троянда - Пауль Целан
da, wo's verglühte, stand
zitzenprächtig die Zeit,
an der schon empor- und hinab-
und hinwegwuchs, was
ist oder war oder sein wird —,
ich weiß,
ich weiß und du weißt, wir wussten,
wir wussten nicht, wir
waren ja da und nicht dort,
und zuweilen, wenn
nur das Nichts zwischen uns stand, fanden
wir ganz zueinander.
Стільки сузір'їв
Стільки сузір'їв, які
відкриваються нам. Я був,
коли вперше побачив тебе — коли? —,
там, далеко, в зовсім
інших світах.
О ці шляхи, галактичні,
о ця година, що нам
перевантажила ночі
в наших імен ваготу. Це
неправда, я знаю,
нібито ми існували на світі, то тільки
подих сліпо снував поміж
Там і He-тут і Лиш-часом,
кометою око хурчало
до згаслого, у безоднях,
там, де віджевріло все, там постала
розкішна, як грудь материнська, епоха,
від якої усе відросло —
вгору, вниз і убік, все,
що є, було або буде —,
я знаю,
я знаю й ти знаєш, ми знали,
ми не знали, ми ж
були тут, а не там,
і лиш часом, тоді,
як Ніщо поміж нами стояло, ми
віднайшли одне одного.
Dein Hinübersein
Dein
Hinübersein heute Nacht.
Mit Worten holt ich dich wieder, du bist du,
alles ist wahr und ein Warten
auf Wahres.
Es klettert die Bohne vor
unserm Fenster: denk
wer neben uns aufwächst und
ihr zusieht.
Gott, das lasen wir, ist
ein Teil und ein zweiter, zerstreuter:
im Tod
all der Gemähten
wächst er sich zu.
Dorthin
führt uns der Blick,
mit dieser
Hälfte
haben wir Umgang.
Твоє заглиблення
Твоє
заглиблення в себе цієї ночі.
Словом я знов повернув тебе, ось ти,
все є правдивим, все є чеканням
правди.
Під нашим вікном
гінко в'ється квасоля: подумай
хто поряд з нами росте
й споглядає її.
Бог, ми читали про це,
є лиш часткою, друга ж розсіяна:
в смерті
всіх скошених
він зростається знову докупи.
Туди
провадить нас погляд,
з цією
половинкою
ми завжди у спілкуванні.
Zu beiden Händen
Zu beiden Händen, da
wo die Sterne mir wuchsen, fern
allen Himmeln, nah
allen Himmeln:
Wie
wacht es sich da! Wie
tut sich die Welt uns auf, mitten
durch uns!
Du bist,
wo dein Aug ist, du bist
oben, bist
unten, ich
finde
hinaus.
O diese wandernde leere
gastliche Mitte. Getrennt,
fall ich dir zu, einander
entfallen, sehn wir
hindurch:
Das
Selbe
hat uns
verloren, das
Selbe
hat uns
vergessen, das
Selbe
hat uns — —
Обіруч мене
Обіруч мене, там,
де мені виросли зорі, далеко
від усіх цих небес, близько
до всіх цих небес:
Як
там недремно! Як
нам відкривається світ, із середини
і через нас!
Ти всюди,
де є твоє око, ти
вгорі, ти
внизу, я
бачу
вихід.
О це мандруюче, це порожнє
гостинне осердя. Роздільно,
я випадаю тобі, ти
випадаєш мені, ми дістаємося
одне одному, ми бачимо
наскрізь:
Одне
й те ж
нас погубило, одне
й те ж
нас
забуло, одне
й те ж нас — —
ZWÖLF JAHRE
Die wahr-
gebliebene, wahr-
gewordene Zeile: …dein
Haus in Paris — zur
Opferstatt deiner Hände.
Dreimal durchatmet,
dreimal durchglänzt.
...........................
Es wird stumm, es wird taub
hinter den Augen.
Ich sehe das Gift blühn.
In jederlei Wort und Gestalt.
Geh. Komm.
Die Liebe löscht ihren Namen: sie
schreibt sich dir zu.
ДВАНАДЦЯТЬ РОКІВ
Рядок, що лишився
правдивим, зробився
правдивим: …твій
дім у Парижі — є
жертовником твоїх долонь[5].
Тричі продиханий,
тричі просвітлений.
...........................
Стає німотно, стає нечутно
поза бар'єром очей.
Я бачу, як квітне отрута.
В кожному слові й жесті.
Йди. Повернись.
Кохання гасить своє ім'я: воно
рідниться з тобою.
Mit allen Gedanken
Mit allen Gedanken ging ich
hinaus aus der Welt: da warst du,
du meine Leise, du meine Offne, und —
du empfingst uns.
Wer
sagt, dass uns alles erstarb,
da uns das Aug brach?
Alles erwachte, alles hob an.
Groß kam eine Sonne geschwommen, hell
standen ihr Seele und Seele entgegen, klar,
gebieterisch schwiegen sie ihr
ihre Bahn vor.
Leicht
tat sich dein Schoß auf, still
stieg ein Hauch in den Äther,
und was sich wölkte, wars nicht,
wars nicht Gestalt und von uns her,
wars nicht
so gut wie ein Name?
З усіма своїми думками
З усіма своїми думками я вийшов
за браму світу: там була ти,
о моя тиха, моя відкрита, і —
ти прийняла нас.
Хто
мовить, що все в нас умерло,
коли око нам заломилось?
Все прокинулось, все піднеслось.
Припливло велетенське сонце, сяйно
стояли віч-на-віч душа з душею, ясно,
владно вимовчали вони для нього
його майбутні орбіти.
Легко
розкрилося твоє лоно, тихо
піднявся в повітря легкий подув,
й те, що зіхмарилось, чи ж не було,
чи ж не було воно постаттю, що відділилась від нас,
чи ж не було воно
чимось таким, як ім'я?
DIE SCHLEUSE
Über aller dieser deiner
Trauer: kein
zweiter Himmel-
.......................
An einen Mund,
dem es ein Tausendwort war,
verlor —
verlor ich ein Wort,
das mir verblieben war:
Schwester.
An
die Vielgötterei
verlor ich ein Wort, das mich suchte:
Kaddisch.
Durch
die Schleuse mußt ich,
das Wort in die Salzflut zurück-
und hinaus- und hinüberzuretten:
Jiskor.
ШЛЮЗ
Над усім
