Поезії - Олександр Павлович Бердник

Поривається в даль, ніби птах, корабель, Та даремні зусилля, бо сто якорів Не пускають його від затишних осель В таємничі краї, на роздолля вітрів. І радіють боги, і дзвенять ланцюги, І титани заснули в страшній глибині, А тому, хто дрімає, нащо вороги? Сам собі він мурує темницю у сні! І любов, і добро, і свобода — слова, Із яких якорі нам кувала пітьма. Хіба хоче імен сила Духу жива? Хто вона, і нащо — буря знає сама! Хати ветхі змете урагану рука, Якщо навіть вони мають ім’я святе, А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка, Бо віднині вже він сам у себе росте, Бо усі кораблі, і дороги, й мости, І пісенного поклику огненний дзвін, І казкові краї, й зореносні світи, І походи до них — то все він, лише він!.. ЗАГРАЙ МЕНІ ТИШУ…
Коханий, заграй мені тишу На дивну бандуру Мовчання, Хай душу мою заколише Сюіта смеркання… Заграй на сопілку чекання Безмовну симфонію дива. В колисці надій і кохання Я буду щаслива. Мій добрий, заграй мені думу На вечора зоряних струнах, Акорди щасливого суму Хай котяться в лунах… А я полечу до світання В обіймах твоєї розмови, В мелодії пісні мовчання Нечутного слова… Коханий, відкрий свою душу — Волошку у стиглому житі, Бо стати віднині я мушу Мовчанням блакиті, Пелюстками ніжного квіття, Що зріє між зорями лише… Мій рідний, у ніч заповідну Заграй мені тишу… ПРОРОЧА ПІСНЯ
Кобзарю, кобзарю, куди ти прямуєш? — На вольную волю… Кобзарю, кобзарю, хто шлях тобі вкаже? — Вітри в чистім полі… Кобзарю, кобзарю, що в полі шукаєш? — Прадавню могилу… Кобзарю, кобзарю, а хто в тій могилі? — Незміряна сила… Кобзарю, кобзарю, чи сила та встане? — Устане, повстане! Кобзарю, кобзарю, коли те настане? — В уроче світання… Кобзарю, кобзарю, в очах твоїх темно. — А в думці світає… Кобзарю кобзарю, ти плачеш печально? — А серце співає… Кобзарю, кобзарю, чого воно раде? — Бо впала неволя! Кобзарю, кобзарю, хто мовить про теє? — У полі тополі… Кобзарю, кобзарю, куди йдеш віднині? — По білому світу! Хай волю шанують, хай пісню співають Козацькії діти!.. Кобзарю, кобзарю, чи вернешся з поля? — Вернуся, вернуся… Коли, мій кобзарю? — Як встане з могили Прадавня Матуся… МАТЕРІ
Рідна моя і замучена птахо, Бачив тебе я в тривожному сні… Свічку несла ти до чорної плахи, Щоб присвітити дорогу мені. Та не було мене там, на помості,