Поезії - Олександр Павлович Бердник

сива, накувала На чарівне Диво-свято, на Купала… БЛИСКАВИЦЯ
— Блискавице, блискавице! Ти — небесная дівице, Зупинися, стань! Дай на тебе подивиться, Дай на тебе помолиться, Матінко, повстань! — Зупинитись я не можу, Б’ю у силу стоворожу, Це — моє життя! Хочеш мчатися зі мною? Стань вогнистою стрілою, Стань без вороття! Хай течуть у море води, Хай ворушаться народи, Ти — лети в блакить! І тебе народить знову У ясне життя громове Блискавична мить! ПІСНЯ ПРО НЕБЕСНОГО КОВАЛЯ
Жив коваль-чарівник у правічнім гаю край дороги, (В цілім світі широкім відомо його ремесло). Доручили кувать йому Слово Полум’яне давнії Боги І урочий Світанок призначили — вельми таємне число. Дні летять, ніби птахи. І треба кувати це Слово! Тільки люди ж ідуть, замовляють підкови й мечі. Тим царям захотілось для тюремної брами обнову. Тому вкрай необхідні для жінкі нові рогачі. І жаліє коваль тих людей, сіє вироби марні у світі, Забуває про Слово Огнисте, заповідане здавна йому. І згасає талант. І лягають на плечі століття. Покривають утомою серце, відпливаючи в тьму. Небо все ще чекає і надіється знову і знову, Лиш умови своєї воно з ковалем не міня — Грізний час недалеко, світ жадає Вогнистого Слова І урочий Світанок уже осідлав чарівного коня. НАРОДИ МЕНЕ, МАТІНКО БОЖА
Народи мене, Матінко Божа, В Новий Світ народи, Поклади мене в Зорянім Ложі, Щоб не знав я біди. Хай сповиє мене те Мовчання, Що у серці Твоїм, Хай моєю оселею стане Твій надзоряний Дім. У обіймах Твоїх задрімаю Мов дитя, залюбки, І не треба вже іншого раю — На віки… на віки… А як знову настане тривога, І Земля спалахне — У далеку криваву дорогу Ти розбудиш мене. Я пройду крізь ворота тілесні, За похмуру межу. Та Твій образ, Матусю, чудесний, У душі збережу… Лиш одне я молю: у долині, Де страждання завжди, — Не покинь Твого вірного сина Серед лиха й біди. Ди вдихни мені мудрості й сили, Певність в ділі святім, І здолаю я темну могилу, І вернуся в Твій Дім… МАКИ
Барви світанкові, маки рожеві, Діви-Природи вуста… Квітами тими Землі-Королеви Ніжна любов пророста… Маки червоні Маки багряні, Білії маки, мов сніг… Крила пелюсток — дрімаючі птахи — Тихо спадають до ніг… Спокою чари, тайна кохання — Все в кольорів глибині… Туга смеркання, втіха кохання Там спочивають у сні… Та не піддайся дрімоті знемоги, Друже захоплений мій. Зернята маків, як стяг перемоги, В серце гаряче посій! ТИ НЕ ПЛАЧ СИРОТОЮ