Поезії - Олександр Павлович Бердник

слова, Серце мови огняної просить І в душі мовчання ожива… Ти тоді прислухайся до тиші, Там нечутно калатає дзвін… З вічності таємний вітер дише, Заклика до полум’яних змін, Небосхил прадавні руна пише І шепоче дивну казку він… Не забудь, не одвернись од неї, У глибинах духу схорони, Пролети над сонною землею І посій на батьківські лани… Збереже празоряне насіння Подих материнської весни, У прийдешнє виросте пагіння Понад віковічні бур’яни… Зродиться крилате покоління Без руїн, і смерті, і війни… Як затихнуть громи стоголосі… ПІСНЯ ВІЧНОГО ВОГНЮ
Палає небокрай, Світанкова пора… Вставай, вставай, вставай — Горить Нова Зоря! І хто б де не умер — Від зради чи в борні — Воскресніте тепер У Вічному Вогні! Встаньте, убиті Сестри й брати! Брама відкрита В нові світи! Смерті немає — То лиш мара, Дух не згасає, Дух не вмира! Клубиться чорний дим, Планета у вогні, Над обрієм земним Потвори навісні. Та повстають сини, Щоб подолати лють, На вічний мир вони Всім руки подають! Вирує лан життя, І голуби над ним… Немає вороття Руйнаторам сліпим, Бо діти вояків, Що впали у борні, Ідуть з усіх країв У лави вогняні! БАТЬКІВСЬКЕ НАПУТТЯ
Сину праведний мій, Ти вступаєш у бій, Я дарую тобі Вогняний буревій! Я дарую тобі… Ти обман спопели, Ти пітьму повали, Засвіти Новий День Поміж мороки й мли! Засвіти Новий День… Ти виходиш на шлях, Ти ідеш по світах, Засівай Диво-Цвіт На пустельних полях… Засівай Диво-Цвіт… Хай дозріють плоди, Хай не буде біди! Всюди Мир і Любов Назавжди, назавжди! Всюди Мир і Любов — Назавжди… ПІСНЯ НЕЖДАНОГО ДРУГА
Чи у тиші, чи під ураганом, Під дощами, під промінням зір В серці радість з’явиться нежданно, То мій добрий вісник — ти йому повір! У пустелі чи під громи бою Я нечутно поруч тебе йду… Щит блакитний вічно над тобою, Будь спокійний, брате, я не підведу. А захочеш глянути у очі Побратиму з Краю Таїни — Подивись на зорі опівночі, І послухай тихий голос далини… ПЕРЕСТУПИ МЕЖУ
Переступи межу. І вийди в таємничість. Дмухни за вітром сумнів, попіл та іржу. Хіба не чуєш —