Поезії - Олександр Павлович Бердник

обпалюють серце моє. Я чекаю Тебе над безоднею світу, Де безжалісний птах Прометея клює… Де Ти, де? Бронзовіють напружені м’язи, Люта втома байдужістю душу вбива. Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу, Щоб були непотрібні слова! Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани, Сколихнеться від жаху Кривава Гора! Прилітай, Наречена моя, на весільне світання… Нам пора… Нам пора… ВСЕОХОПЛЕННЯ МИТІ
Бачу, бачу — Мріє хмарка в блакиті… Плачу, плачу — Хочу її зупинити… Ох, кому це під силу — Всеохоплення миті? Не вмирай, білокрила, Дай тебе полюбити! Не для тебе Ніжноплинні цілунки, Хмари в небі Для вогнистого трунку… Сонце ясне Обійма їх жагуче, Доля щасна Їх чека неминуче — Ніжні громи, Блискавиці єднання, Тиша втоми І дощі віддавання… А тобі — лиш надія — Всеохоплення миті… Мріє, мріє Біла хмарка в блакиті… ВИГЛЯДАЙ ПОМІЖ ЗІР
Скільки суму, Скільки болі в дівочих очах! Ніжні думи, Тихі думи в далеких краях… Десь блукає, Десь мандрує кохання ясне, І не знає, І не зна, де шукати мене… О єдиний! У шуканні часу не марнуй! Лебединий Журавлиний мій поклик почуй! Відлітай, Вилітай у ясну далину, В небокрай, В невимірну довічну весну! О повір! На Землі не ходи, не шукай! Поміж зір Серед зір ти мене виглядай! ДУМА ПРО БОЖОГО СИНА
Ой у небі три дороги, Одна заростає. А у Бога три синочки, Один десь блукає. Ой блукає він у світі, В чужій-чужениці. Та й не може повернутись До Вітця в світлицю. Розбійником його люди Темні називають. Та про тяжку, лиху долю Нічого не знають! Ой не знають, що шукає Раю не для себе, А щоб люди всі вернулись У забуте небо… Поможіте йому, вітри, Блискавиці-громи, Щоб відкрилися для світу Божії хороми! Щоб з’єдналися братове І згори, і з долу… Поможіте, поки серце Ще не захололо!.. ПІСНЯ ШУКАЧІВ ТАЙНИ
Ідем, ідем в далеку Путь, І все запитуємо ми: «Де нам знайти ясну Любов Серед вселенської пітьми?» Нам гримить далина: «У юрбі не шукай, Як настане весна — Вирушай в дальній Край… Поміж бур і погроз, Поміж рушень основ, Поміж гуркоту гроз Знайдеш ясну Любов…»