Том 1 - Леся Українка

Подається за першодруком.

«НІ, ТИ НЕ ВМРЕШ, ТИ ЩАСТЯ ПОХОВАЄШ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 28.

Автограф — ф. 2, № 748. Тут викреслена шоста строфа:

Холодні іскри — то роса для нього, біленький сніг — то пелюстки лілей, палкий мороз — пал сонця весняного, неясний винокол — принада для очей.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ОСІННІЙ ПЛАЧ, ОСІННІЙ СПІВ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 29.

Автограф — ф. 2, № 748.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

НІОБЕЯ

Вперше надруковано в альманасі «Нова рада», К., 1908, стор. 369—370. .

Автографи — ф. 2, № 748 (чорновий), та № 10 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

Н і о б е я — героїня грецьких міфів. Пишалася своїми численними дітьми перед богинею Латоеою, котра мала лише двох дітей — Аполлона й Артеміду. Діти Латони помстплися за материну образу і вбили стрілами дітей Ніобеї. Невтішна Ніобея з горя обернулася на скелю, з якої плинув струмок сліз.

«Нова рада» — український літературний альманах. Виданий у Києві 1908 р.

«ХТО ДАСТЬ МОЇМ ОЧАМ ПОТОКИ СЛІЗ?..»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. ЗО—31.

Автограф — ф. 2, № 748.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ЩЕ НЕ ВДАРИВ МОРОЗ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 1, стор. 229.

Автограф — ф. 2, № 723.

Датується орієнтовно 1902 р.

Подається за автографом.

«ГОСТРИМ ПОЛИСКОМ ХВИЛІ СПАЛАХУЮТЬ...»

Вперше надруковано в журн. «Молода Україна», 1902, № 5, стор. 161—162.

Автограф — ф. 2, № 736.

Датується за першодруком.

Подається за першодруком.

НА ЗЕММЕРІНГУ

Вперше надруковано у збірнику «На вічну пам’ять Котляревському», К., 1904, стор. 121.

Автографи — ф. 2, № 704 (чорновий), під заголовком «Спогад з Земмерінгу», та № 2 (чистовий).

Дата в автографі — San-Remo, 16.ХІ 1902.

Подається за першодруком.

Земмерінг — мальовничий гірський перевал у східних Альпах.

дим

Вперше надруковано у виданні: Леся У к р а ї н ка. Твори, т. 1, К,—X., «Книгоспілка», 1923—1924, стор. 298—301.

Автограф — ф. 2, № 637—638. В автографі закреслено первісний початок вірша:

«Для нас у ріднім краю навіть дим Солодкий та коханий...» Так колись Казав старий Гомер: сліпії очі,

Либонь, не гриз тоді легенький дим з багаттів хатніх; жертви й гекатомби палилися не часто, більше в співах...

Після 42-го рядка («Бо він був з дерева, а може й те, що рідний...») в автографі викреслено:

А тут же кашель груди розбивав від сього диму! Поки чужина рятунок дасть повітрям, сонцем, морем, коли б ще дим на той світ не загнав...

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Sampierdarena (Сампірдарена) — остання станція перед Генуєю.

«УГОРІ ТАК ЯРО сяють ЗОРІ...»

Вперше надруковано в журн. «Література і мистецтво», 1941, № 2, стор. 35.

Автограф — ф. 2, № 712.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

БРАНЕЦЬ

Вперше надруковано у збірнику «На вічну пам’ять Котляревському», К., 1904, стор. 121—123.

Автографи — ф. 2, № 736 (чорновий), та № 1 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

«Я ЗНАЛА ТЕ, ЩО БУДУТЬ СЛЬОЗИ, МУКА...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 37.

Автограф — ф. 2, № 725. В автографі викреслено останні рядки вірша:

Мені себе не жаль,

Коли б же ти мені не помарніла,

Моя небесна квітко, зоре ясна, ти, що світила в найтемніші ночі моїх сумних та хмарних молодощів, що з бур, туманів, через море люте мене вела своїм шляхом злотистим.

Переживи мене! В холодне, тихе море І страшного небуття не побоюся на хвилях, золотих від твого світла, поплинути. Красо моя! З тобою ніщо не страшно, а без тебе — все,

;::пття, і праця, і кохання навіть мені страшне,—я не стерплю їх, эоре, як ти погаснеш...

Датується за автографом.

Подається за автографом.

ДОЧКА ІЄФАЯ

Вперше надруковано у збірнику «За красою», Чернівці, 1905, стор. 5—6.

Автографи — ф. 2, № 641 (чорновий), та № 640 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

СПОГАД З ЄВПАТОРІЇ - *

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 38—39.

Автограф — ф. 2, № 703.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«МОЇ ЛЮБІ, ДО МЕНЕ ХОДІТЬ! Я САМА...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 40—41.

Автограф — ф. 2, № 679.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ЛЮДИ БОЯТЬСЯ ВНОЧІ КЛАДОВИЩА...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 42.

Автограф —ф. 2, № 679. В автографі після рядка «в час, коЛи я з кладовища іду» викреслено:

Я не боюсь їх, я з тугою руки вдень і вночі простягаю до них.

Ох, якби можна з країни розлуки викликать постаті любих, рідних!

Спогади-душі зо мною лишились, будуть зо мною, поки я жива, погляду, дотику, слова бракує...

Ох, якби мала портрети-слова!

Рухи, і голос, і погляд коханих,

Я б не боялась, любила б я їх...

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«СКРІЗЬ, ДЕ НЕ ГЛЯНУ, СУХІ ТУМАНИ РОЗЛЯГЛИСЯ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 43.

Автограф — ф. 2, № 679.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

НАПИС в РУЇНІ

Вперше надруковано в ЛНВ, 1905, т. ЗО, № 4, стор. 1—2. Автограф —ф. 2, № 683, та авторизована копія рукою К. Квітки— № 684. В автографі викреслено одинадцять останніх рядків, що йшли після слів: «Мене створив єгипетський народ і тим навік своє імення вславив».

Мандрівнику, спинись, коли в пустині побачиш де таку царську гробницю, хто б він не був, той цар, що там спочив, ти не йому поклонишся, спинившись.

Умер давно той цар з лицем тирана,

Умер давно народ, йому підданий, умерло ймення, і загибла пам’ять.

Зосталася по їх дивна будова,

Царю могила, пам’ятник народу,

А що здобув той цар з лицем тирана?

Собі могилу, пам’ятник...

Дата автографа — 28.VI 11 1904. Зелений Гай.

Заново відредагована поезія передрукована у журн. «Вільна Україна», 1906, № 3, стор. 36—38.

Подається за журн. «Вільна Україна», 1906, № 3, стор. 36—38. «Вільна У к р а ї н а» — український громадсько-політичний і літературний журнал прогресивного напряму. Виходив у Петербурзі в 1906 р.

«КОЛИ ДИВЛЮСЬ ГЛИБОКО В ЛЮБІ ОЧІ...»

Вперше надруковано у