Том 12 - Леся Українка

Мій хтосічку, мій з папороті цвіте, чи Ви ще все хворі? Що то Вам таке? Се таки, видно, замучила Вас тяжка робота і лихо? Та, може, хтосічок, як відпочине, то знов поправиться і вже його будуть більше щадити, не дадуть йому більше так мучитись тим господарством, бо воно зовсім не варте того, щоб над ним моя Wunderblume себе сушила. Правда?

Ну, може, написати Вам про когось так, немовби хтось уже був прощений і мав право писати комусь про себе? Почну аж від осені. Як надійшов чийсь оетатній лист в Зелений Гай, то хтось саме пакувався виїжджати і був тоді такий хворий і такий бідний, що не мав одваги комусь в такім стані писати (а брехати, що все гаразд, хтось комусь не може, хтось комусь все мусить правду писати).

Хтось дійшов до того, що знов кров’ю кашляв (то було восени, а тепер ні), а бідний був тому, що зовсім мусив зірвати з Радою (властиво, вона зірвала зі мною), та ще через одну історію, про яку розкаже колись комусь докладно, а писати про неї дуже трудно і довго. Хтось був у дуже критичних обставинах, і хоч вони скінчились все-таки на добре, але хтось мусив з місяць відпочивати, поки якось трохи вернув собі витрачену тим усім силу. Хтось приїхав на Кавказ таки добре хворий. А їхав туди не сам — п. Квітка виїхав за кимсь до Одеси, як довідався, що хтось має їхати хворий, і допровадив когось аж до Тифліса.

В Тифлісі п. Квітка і досі сидить, а хтось сидів цілу зиму в близькому сусідстві з ним. І то було щастя для когось. Бо ледве хтось поправився після приїзду в Тифліс, як прийшла ота звістка про брата і знов когось прибила. Якби хтось був сам в Італії або десь на курорті, то, може б, і не витримав того. Але в Тифлісі була одна товаришка давня та п. Квітка, то вони помогли мені жити. Мій хтосічок знає, що хтось завжди тримався добре з Квіточкою, але тепер тримається ще ліпше, і тепер уже Квіточка зовсім не може без когось жити, та і хтось близько того. Чи то зле, чи то добре, то кожний собі може думати як хоче, але вже воно так. Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що ми будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати одно одному,— се головне в наших відносинах, а все решта другорядне. Може, не кожний повірив би мені на такі слова, але хтось мені повірить, я знаю. Через кілька днів має приїхати в Зелений Гай п. Квітка з своїми родичами і пробуде тут місяців 1V2, поки скінчиться його відпустка зі служби. А восени хтось знов поїде на Кавказ. На сей раз ще таки не виключно для Квіточки, а таки для того, що лікарі радять ще одну зиму пробути там, щоб уже зовсім зміцніти. Бо комусь на груди було дуже добре на Кавказі, і перед виїздом лікар казав, що в легких процеси спинились, а тільки сліди лишились від того, що було. Правда, хтось було знов, повернувшись додому, простудився, але не сильно, і тепер вже здоров. Та, видно, той хтось не такий, щоб його можна було заморити...

Що хтось робить? Чи хтось пише? Хтось листів не міг писати, а так дещо міг. Хтось послав поезію до Кракова, до збірника на честь к о г о с ь, та не знаю, чи не спізнився.

У нас тепер є тьотя Саша (сьогодні виїжджає), казала когось поздоровити, і поцілувати, і нагадати за «Трепету», — тьотя Саша когось дуже любить і все згадує за когось. Ліля і Оксана теж комусь кланяються. Ліля вчиться багато, бо восени кінчає медицину, має державні іспити. Мама, Дора і Микось на Волині, хутко приїдуть сюди. Маємо гості: дві Лілині товаришки, одного маляра молодого і Тосю (сина т[ьоті] Саші). Живемо не зле. Оксана здорова і весела, слава богу! Як там чиясь родина?

Ой, нехай би хтось не гнівався, хтось, хтось, хтось!

Хтось

59. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОІ

27 серпня 1904 р. Зелений Гай 14—27/VIII 1904, Зелений Гай

Хтось знов запізнився з листом до когось любого, а навіть вже був написав раз половину листа, тільки не випало скінчити, то так лист і змарнувався, бо комусь вже відпала охота його кінчати, ліпше вже другого напише. Хтось взагалі мало писав літом, бо лінувався. Було в нас багато людей, багато гулянок, балачок, дискусій, і так якось час минав без толку, хоча і досить приємно. Тепер вже інакше. Ліля і її дві товаришки, що гостювали і вчились до іспиту в нас ціле літо, виїхали вже до Петербурга складати державні іспити. Квітка виїхав на Кавказ, пробувши тут 1V2 місяці почасти з родиною, почасти сам. Тьотя Саша давно вже поїхала на весілля до старшого сина і тепер сидить вдома з сином і з невісткою, а молодший її син (Тося) поїхав оце з моєю мамою і з Оксаною до містечка Опішного студіювати народний гончарський промисел,— всі вони сьогодні або завтра вернуться. Тим часом ми тут живемо втрьох: п. Кривинюк (він у нас перебуває вакації), Дора і я. Дора собі так «час проводить», як звичайно школярка на вакаціях, дуже поправилась по іспитах і по тифусі; виросла і розцвіла неабияк. Шан] Кривинюк вчиться і ладиться до від’їзду, а хтось розпочав уже писанину всяку, ну, і «фабрику листів», нарешті,— чей же, сей академічний рік буде нормальніший від минулого. Хтось хоче написати на конкурс «Киевской старини» оповідання (термін конкурсу 1 октября ст. ст.)— може, і хтось написав би? Чи хтось бідненький ще не може тепер? А потім хтось хоче і драму написати на конкурс Карпенка-Карого. Як не виграє конкурсів, то все зможе щось за ті твори заробити, коли вони не вийдуть зовсім кепські, бо десь їх можна буде пристроїти до журналу і на сцену. Ну, ще побачим, як там буде, а тим часом хтось мусить добре насталити перо і працювати так, що аж ну! Хтось за минулий рік заробив тільки 175 p., а за цей рік хоче більше, бо, відай, буде треба. От з осені Оксана наша має їхати за кордон на техніку (з курсів жіночих в Петербурзі її виключено з