Том 12 - Леся Українка
Пам'ятник Лесі Українці в Луцьку. 1977. Скульптори А. В. Німенко, М. Н. Обезюк, архітектори В. К. Жигулін, С. К. Кілессо
і т. д. для роботи на сю зиму, бо слід мені зібратись сей рік не так скоропалительно, як торік, інакше знов будуть всякі невигоди й задержки в роботі. Та, може, я сю зиму і не в самому Тифлісі буду, а в малому місті недалеко від Горі (рідне місто Гамбарова, коли знаєш), то там, може, й бібліотеки не буде, отже, варто забезпечити себе з літературного боку. Можливо, що і Кльоню переведуть з Тифлісе «исправляющим должность мирового судьи» в те мале місто (Цхінвалі воно зветься), тоді я не хочу зоставатись в Тифлісі сама, тим більше, що в Цхінвалі клімат не гірший, а життя багато дешевше, ніж в Тифлісі, тож нема мені жадної рації триматись, що б там не було, власне Тифлісе. Але то ще невідомо, як з тим буде; як стане відомо (папевне, ще до мого виїзду з Києва), то я, звісно, не гаючись, напишу тобі.
Приїздив до нас в гості на три дні Хоткевич з Харкова, малював тут види, їздив човном, читав свої твори (на сон раз вони були нічого собі) і користав з чудової, зовсім літньої погоди. Зате як тільки він виїхав, погода раптом зіпсувалася і тепер холод собачий. Ми закупорились у тих двох хатках, де ти з товаришками жила (в інших витримати не можна, так холодно!), палимо в грубці, затикаємо шпари і надіємось не простудитись до післязавтра (раніш вибратись трудно). У мене був період осінньої температури (37,2°), тривав більше тижня і трохи мене стяг, але тепер якось нічого, ну, та все-таки, я вже думаю, коли б утікати швидше. Я ще надіюсь, що буде «бабине літо», і хочу втрапити, щоб під час його саме їхати морем, бо в таку негоду, як тепер, воно небезпечно.
Ну, Ліцику, бувай здоров! Пиши мені в Київ, як твої екзамени і «самопочуття». Цілую тебе дуже міцно і прошу не сердитись, бо я не так уже винна на сей раз. Мій привіт Валентинам.
Твоя Леся
62. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
7 жовтня 1904 р. Київ
Лілеєнько любая! Напишу одкритку, бо знов що-не-будь не дасть написати листа,— знаєш сю київську тол-кУчку. Спасибі за карточки, а то я вже починала турбуватись, чи не сталося тобі чого прикрого, що мовчиш* Рада я за твої удачі в екзаменах.
Оксана виїхала позавчора, і папа з нею, пробудуть у Запрудді днів 3, далі Оксана поїде далі (за границю), а папа ще побуде днів з 10 у Колодяжному, а може, й довше — його начальство виїхало на місяць, то він користає з того для устройства своїх діл. Прийдеться мені з виїздом на Кавказ пождати папу, і вже очевидно, що раніше як між 5—10 окт[ября] не виїду. Не дуже се добре, та що ж поробиш? А виїхати, як ти радила, в початку сент[ября] я вже ніяк не могла. Я таки вспіла простудитись і оце з тиждень просиділа в хаті з нежитом і сильним кашлем. Сьогодні вже маюся добре і зважуюсь скористати з проблиску сонця — піду проходжуся. Та й справи є.
Цілую тебе, Giglio сГого. Привіт Валентинам.
Твоя Леся.
Мама, Микось і Дора здорові, вітають тебе.
63. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
20 жовтня 1904 р. Київ 7/Х 1904, Київ
Любая моя Лілеєнько!
Як бачиш, я все ще з Києва тобі пишу. Сьогодні тільки вернувся папа з Волині (пробув він там сливе 3 тижні), а без нього вибратись я не могла, та й тепер не можна так, що він в одні двері, а я в другі, отож виберусь не раніше вівторка на тім тижні (12 октября). У вівторок буде рівно місяць, як я в Києві. Часу немало, а роботи і взагалі толку від мого пробування тут небагато. Ся київська сутоло-ка обертає людину в якусь білку в колесі. І все тут так марудно, довго йде, що цур йому. Здумай собі, що моя злополучна книжка досі ще «не излезла» 1 з друкарні, хоч зосталось її тільки зброшурувать і отримати «выпуск-ной билет» від цензора, але після того, як видрукування обложки зайняло два тижні, можна сподіватись, що й бро-шуровка займе стільки ж. Та чорт з нею, не буде готова, плюну на неї і поїду, а то діждусь такого сезону, що на море й носа не можна буде показать, вже й тепер не дуже-то славно буде. Ех, поганенько взагалі прийшовся мені сей місяць (навіть 1Ѵа). Вже не говорячи про моральні прикрості, в яких почасти я й сама винна, по глупості своєї натури (про се все, яко діло минуле, нехай колись потім — «то довгеє слово»), а таки й фізично неважно було, часто нарушалась температура і кашель не раз відновлявся, та й тепьр він є, хоч, може, се й пусте. Тут я вже Яновського не застала, він подався на професуру в Одесу, тож надіюся піти до нього в Одесі — к о н е ч -н е постараюсь, не буде так, як весною. Кашель мій скоріше нервової натури, бо оце в дні коло 3 октября, сумні й самі по собі через ті страшні роковини, мені ще тяжче було, дивлячись на маму (ти сама знаєш, яка вона бував в хвилини гострої туги). Я старалась не лишати маму саму, їздила з нею на кладовище (як нарошне, ще й дні такі мокрі були), по ночах мало що спала, і все те завершилось такими нападами кашлю, що я насилу їх морфієм затамувала, а то вже боялась, що там розірветься що-небудь в легкому. Ну, тепер уже нічого, покашлюю, але мало, і нерви уляглися, я їх в руки
