Сатирикон-XXI (збірка) - Олександр Ірванець

І пілот не озирнувся вниз, Висоту хапаючи очима, Та з тієї самої причини І поет не озирнувся вниз. Голосами наших матерів Кличе нас колишнє і минуле, Але що позаду ми б не чули, Ми повинні бути угорі! Пейзаж з вікна казарми
Планета снігом отруїлась… На землю впав замерзлий птах. А десь далеко — Україна Згоряє в голубих снігах. Ламає річка білий берег, А у проваллі берегів Стоїть самотній Пітер Брейґель В німому розпачі снігів. Палітра кругла, наче плаха, А на блідому полотні — Забронзовілий контур птаха, Який безгучно впав у сніг. Грудень 1980 р. Трамвай
Жовтий трамвай — релятивна система. Не відривай цю хвилину від себе, Наче провину, наче кровину, Душу цю світлу, ні в чому не винну. Дівчинка з профілем Беатріче, Зміненим трохи й повтореним двічі Склом запітнілим старого трамваю — Я тебе знаю? Що за причина за цими сльозами. А за плечима: «Що ви сказали?» Вірш, мов конспект по теорії спектру, Скептик-аскет в перспективі проспекту. Вулиць знайомих не розрізняю. Я тебе знаю… — Закомпостуйте. — Будь ласка. — Спасибі… Законспектуйте на листі осики: Скоро вже стане Поміж мостами Осінь остання з твоїми вустами. Гляну в обличчя — і не впізнаю. Я тебе знаю!.. 1981 р. Осінній лист, або про те, що буде
Добрий вечір. Холодна осінь. Літній сад — осінні алеї. Аполлонові на волосся Опустилась долоня клена. За вікном — Північна Європа. Донерветер! Чорний дощ наші душі кропить. Добрий вечір… Осипається наш некрополь — Добрий вітер… Добра осінь. Холодний вечір. Що ж ми винесем? Що ж ми візьмем з собою до втечі? — Добрий вересень. Вийду в сад, підставлю погони, Листя з клена впаде на плечі. Не біда, що погода — погана. Добрий — вечір. 1981 р. «5 000 000 ковтають ранкові бульйони…»
5 000 000 ковтають ранкові бульйони, Їх ковта в свою чергу голодне ранкове метро. Я — солдат будівельного батальйону. Я — ніхто. Я ніхто для вас, люди, бо кров моя просто солона. Відбиваюсь у водах каналів, я для себе самого ніхто. В мене тільки й рідні — однойменна зі мною колона І в запасниках Ермітажу незакінчене полотно. Де б життя не носило, і яких мені б звань не дало воно, Та коли запитально подивиться мені в очі апостол Петро, Я скажу: «Я — солдат будівельного батальйону. Я — ніхто…» Ленінград, 1981 р.