Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

Філософ Деніел Деннет близький до біхевіористів, але не поділяє відмову Скіннера від власної свободи волі. Деннет підкреслює, що є різниця між тим, щоб щось пояснити, і тим, щоб відкинути за неіснуюче те, що пояснити ми не можемо. Якщо щось пояснюється надто просто і очевидно, ми можемо сміливо говорити про блеф. Наприклад, коли простий пікаперський прийом застосовується для того, щоб справити враження глибинного зв’язку і розуміння. Проте якщо пояснення більш глибоке, ми краще розуміємо явище. До прикладу, дізнаючись, які хімічні речовини та процеси пов’язані з коханням, ми не перестаємо вірити в кохання, але отримаємо змогу бачити його з різних боків. Адже знання властивостей води і розуміння, що вона складається з молекул, не заважає нам плавати.

Якщо ми поглянемо на кохання під іншим кутом зору, то побачимо в історії тривалу спробу колективного самопрограмування. Легенди про романтичне кохання та обіцянки вірності підкреслюють різні людські схильності. В окремі періоди публічну проституцію розглядали як таку, що потрібно легалізувати, в інші сповідували різні методи стримання, базовані на релігії та дієті. Традиційні елементи сучасних весіль усе ще зберігають сліди багатьох давніх ритуалів. Вплив економічних та соціальних установок минулого відображається в порядку виголошення тостів молодятам та тому, що батько нареченої передає доньку її майбутньому чоловікові, немов товар. Біла сукня повинна символізувати невинність та цноту. Подарунки виставляються окремо, аби показати статус та достаток.

Крім того, однією з найважливіших функцій шлюбу є, мабуть, позначити об’єкт свого вибору. Психолог Деніел Ґілберт є одним з тих дослідників, експерименти яких показали, що люди є більш задоволені своїм вибором, який вони потім не можуть змінити. Коли він розповів колезі про результати, той прокоментував, що це як порівнювати спільне життя зі шлюбом – коли ти одружений, то передумати вже не так легко. «Тоді мене осінило, – поділився Ґілберт в одному з інтерв’ю, – і я вирішив освідчитися своїй дівчині».

Вчинок Ґілберта є прикладом того, як результати загальних наукових досліджень можуть впливати на наші індивідуальні рішення. Але, зрештою, вибір найперше залежить від нашої особистості. Така раціональна причина одруження може викликати сумніви, проте Ґілберт досі щасливий у своєму шлюбі, хоч і його мотиви звучали не так романтично. Інший психолог розповів мені подібну історію після свого весілля: спершу він вважав шлюб нісенітницею, що відповідає філософії пісні Джоні Мітчелл і фільму «Чотири весілля та один похорон». Але згодом дійшов висновку, що це ефективний спосіб маніпулювати собою, щоб бути більш задоволеним своїм та сімейним життям. Не завжди легко зрозуміти, де межа між романтикою та самообманом.

Позитивні ілюзії

Ресторан «Katz Deli» в Нью-Йорку прославився на весь світ не через своє меню, а тому, що тут знімалася одна з найвідоміших сцен кінематографу. Завдяки романтичній комедії «Коли Гаррі зустрів Саллі» (When Harry met Sally) у 1989 році мільйони чоловіків дізналися про здатність жінок імітувати оргазм. Головний герой Гаррі впевнений, що жодна жінка не здатна його обманути, а його подруга Саллі сприймає це як виклик, і щоб переконати його, просто за обіднім столиком у «Katz Deli» на очах у решти гостей видає звуки, які переконливо імітують звуки впадання у екстаз.

Дослідження науковців підтвердили те, про що йшлося у фільмі. В опитуванні, опублікованому в «Journal of Sex Studies» у 2010 році, 67 % гетеросексуальних жінок визнали, що імітували оргазм, тоді як лише 20 % чоловіків допускали, що їхні партнерки могли це робити. Такі результати особливо дивують, враховуючи, що 28 % чоловіків зізналися, що вони самі іноді вдають. Кілька інших досліджень підтверджують результати, хоча відсотковий розподіл різниться. В онлайн-опитуванні, проведеному 2012 року, 26 % з 1000 жінок відповіли, що імітують оргазм щоразу. За даними дослідницької групи з Канзасу, обман не завжди обумовлений тим, що жінки не могли досягнути оргазму, в більшості випадків вони просто гадали, що така кульмінація мала місце лише в певний відповідний момент. Очевидно, що в їхній свідомості вкоренився певний шаблон успішного статевого акту. Спочатку невеличка прелюдія, потім вагінальне проникнення, тоді кінчає жінка, а за нею й чоловік. Коли один з партнерів відчуває настання оргазму зарано, чи надто пізно, то воліє знайти зручний момент для імітації, аби не засмутити партнера.

З точки зору секс-просвіти такі переконання звучать дуже сумно. Можливо, людям варто відвертіше говорити про свої особливості досягнення оргазму і дозволити один одному дочекатися його природного настання, аби не вдаватися до обману. При цьому більшість із нас, ймовірно, готові виправдати таку брехню тим, що вона відбувається заради близької людини. Навіть якщо від цього наш секс не стає кращим, зате його можна розглядати радше як гарний ритуал, вияв співпраці, в якій обидві сторони намагаються діяти краще один для одного, підтвердити їхню спільність. І якщо комусь доведеться прикидатися, можливо, наступного разу це зробить інший партнер. І не тільки під ковдрою можна вдавати те, що є лише приємними ілюзіями спільного життя.

Як згадувалося раніше, ми схильні вважати себе кращими, ніж є насправді. Цей механізм називається позитивним самообманом, і виник, можливо для того, щоб підняти наше его і захистити від можливих ударів життя. У такого механізму є й менш привабливий побічний ефект: через нього нам може здаватися, що оточення тупіше й гірше за нас, адже про себе ми можемо судити лише в порівнянні з іншими. На щастя, з цього правила є винятки. Психологи виявили, що ми вважаємо наших найближчих партнерів кращими за себе, це явище називається позитивною ілюзією партнера. Ми підтримуємо такі ілюзії щодо досконалості наших близьких і в інтимних стосунках, навіть коли бачимо ознаки того, що реальність є іншою.

У 1995 році психологи Сандра Мюррей, Дейл Ґріффін та Джон Голмс провели дослідження, щоб визначити, чи кохання робить нас сліпими, чи, навпаки, далекоглядними. Поширеною позицією серед психологів є те, що позитивні ілюзії шкідливі для стосунків, оскільки у певний момент нереальні очікування розіб’ються об реальність, коли партнери пізнають один одного краще. Мюррей та інші, навпаки, вважали, що позитивні ілюзії могли допомагати нам долати перешкоди. В їхньому експерименті взяла участь 121 пара, 73 з яких через рік опісля все ще були разом. В процесі дослідження вчені порівняли самобачення учасників з картинкою, яку уявляли їхні партнери, та з їхніми власними уявленнями про ідеального партнера. Попередні дослідження показували, що наше самосприйняття має схильність бути