Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік
Деякі партнери, схоже, більш схильні до невірності, ніж інші. Опитування, проведене у 2011 році в Нідерландах, показало, що 26 % із 1250 бізнесменів зраджували. Ті, хто займав вищі посади у своїх компаніях, мали більшу схильність до позашлюбного сексу. Це стосувалося як чоловіків, так і жінок. Водночас вони були і більш впевненими у собі та більш товариськими, що може пояснювати як їхні позашлюбні зв’язки, так і кар’єру. Ларрі Янґ у книзі «Хімія між нами» висуває теорію про те, що в помірній кількості невірність може бути хорошим способом поширити свої гени. Хоча це, мабуть, погане виправдання для зрадників. Існує ще одна причина, яка може пояснити, і частково виправдати зраду: така схильність може бути пов’язана з іншими рисами, які ми цінуємо. Дослідники, які вивчали зв’язки між генами та особистістю, вказували, що різні варіанти гена, що кодує рецептор D4, пов’язані між собою, а тому ті, хто займаються сексом з іншими, також мають тенденцію бути допитливими, винахідливими та готовими ризикувати, що має не лише їх особисту, а й суспільно корисну вигоду.
За словами Фішер, системи нашого мозку адаптовані як до вірності, так і до невірності, і вони постійно перебувають у взаємозв’язку. Не можна сказати, що всі прагнуть вийти з моногамних стосунків, але й твердження про те, що вони на 100 % вірні своєму партнерові, буде неправдою. Ми відрізняємося від прерійних польових мишей. Якщо у них є шанс спарюватися з кимось іншим, вони його не пропустять, зате потім спокійно зможуть повернутися до своїх постійних партнерів, ніби нічого й не сталося. Людське сприйняття вірності та невірності надзвичайно різне і сповнене суперечностей, тож помилково вважати, що біологія зможе все пояснити і дати якусь одну просту відповідь. Романтичні ідеології, голлівудські фільми, пісні про кохання та філософія теоретиків пікапу здаються нам тим хибнішими та фальшивішими, чим сильніше вони намагаються об’єднати в систему протиріччя, які живуть в нас. Ймовірно, всі однозначні теорії надто спрощують кохання і тим самим змушують людей брехати один одному або й собі, аби пояснити парадокси, до яких нас приводить це почуття.
Особливості шарму
Еволюційна психологія, поведінкова психологія та нейробіологія – захоплюючі галузі, і ті, хто ними займається, часто можуть справляти враження, ніби вони виявили, що керує нашими діями. Але в нашому складному світі не все так просто. На практиці наші дії визначають не так загальні принципи (вони обов’язково мають вплив, проте лежать десь внизу), як те, що додає значущих відмінностей та характеру людським стосункам, – всі наші дивні нахили та примхи.
Цитуючи Джима Пфауса, одного з дослідників, який продемонстрував зв’язок між дофаміном та ефектом Куліджа у щурів: «Якщо вірити еволюційним психологам, то виходить, ніби ми ніколи не робимо ідіотських речей, (...) але ми коїмо їх весь час! І все тому, що у нас працюють конкуруючі схеми. (...) Тобто, за теоріями еволюційних психологів, оголеного тіла жінки репродуктивного віку повинно бути цілком достатньо, аби викликати інтерес у всіх осіб протилежної статі. Тоді як пояснити наші індивідуальні схильності та смаки? («О, я хочу, щоб ти підстригся коротко», або «я б хотів, аби ти одягла відверту спідню білизну», або «я хочу, аби в ліжку ти вульгарно лаявся»)».
Пфаус виявив, що навіть тварини, сприйняття яких значно простіше, ніж наше, можуть мати дивні схильності. В одному з експериментів він одягнув щурів у маленькі шкіряні куртки, а-ля Марлон Брандо з фільму «Дикун», і випустив на парування. Згодом вони стали маленькими фетишистами шкіряних курток, і без них їм було важко отримати збудження.
Пфаус також проводив більш екстремальні експерименти. Красиву шкіряну куртку багато хто може оцінити, але більшість тварин, і щурів, і людей, відштовхує запах розкладання. Дослідницька група отримала синтетичний запах під назвою «кадаверин». Він пахне саме так, як ви думаєте, і мало хто сприймає трупний запах як приємний. Коли Пфаус обробив деяких самок кадаверином, спершу самці не надто до них наближалися, проте після певних вагань деякі таки спарувалися. Звикнувши до цього, вони почали віддавати перевагу самкам, від яких чувся запах трупів. Навряд чи можна уявити щось більш неприродне. І коли щури здатні на щось таке, від людей можна очікувати будь-чого.
Дослідження, які мають на меті вивести якісь загальні закономірності, часто базуються на опитуваннях. Люди можуть відповісти на питання про те, що їх приваблює. Але ми не завжди знаємо себе так добре. Професори Пол Іствік та Елі Фінкель з Північно-Західного університету вивчали, що приваблює людей у реальному спілкуванні. Вони спостерігали за людьми, які брали участь у «швидких побаченнях» (speed dating) – зустрічах, де самотні люди мають нагоду поговорити з кількома іншими протягом декількох хвилин, а потім вирішити, чи хочуть вони другої зустрічі. Якщо двоє учасників виявлять взаємне бажання знову зустрітися, їм дають контакти один одного. Фінкель попросила учасників заздалегідь повідомити, що саме вони шукають в потенційних партнерах, і не отримала ніяких незвичних відповідей. Чоловіки хотіли знайти симпатичних жінок, жінки хотіли зустріти чоловіків з непоганим статусом – ті ж уподобання, які фігурують у безлічі опитувань. Але вже після кількох перших зустрічей виявилося, що їхні пріоритети, як вони самі думали, були тут ні до чого. Дослідники зняли на відео всі розмови, а потім проаналізували їх. Вже із самого початку гендерні відмінності зникли, а критерії змінилися. Висновки показали, що і жінки, і чоловіки реагували насамперед на зовнішність, потім – особистість і, зрештою, дохід. Якщо взяти до уваги, наскільки смаки людей різні, то коли мова йде про зовнішність та особистість, романтичний потяг уже не здається таким передбачуваним.
На запитання журналіста «Newsweek», що самотні люди могли б винести з його досліджень, професор відповів:
