Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік
«Таємна друга сім’я» – явище відоме, про розгортання таких історій ми можемо знати як з реального життя, так і з художніх книжок чи фільмів. Кожному, хто чує про такі випадки, важко зрозуміти: як можна було так довго всіх обманювати? Хіба регулярні відрядження не викликали жодних підозр? Автор Сем Шепард вказує можливу відповідь на це запитання в заголовку своєї п’єси про одну таку історію. У п’єсі «Безумство від кохання» (Fool for Love) йдеться про те, що коли в гру вступає любов, люди легко піддаються обману.
Статистика подружніх зрад змінюється від опитування до опитування, але все ж більшість показників значно вищі, ніж нам би цього хотілося. У середньому серед чоловіків цей показник сягає 25 %, серед жінок – 14 %. Багато дослідників вважають, що цифри вищі, оскільки всі дані ґрунтуються на власних зізнаннях учасників. До того ж, ймовірно, статистика щодо жінок є значно більше заниженою. Автори Ларрі Янґ та Браян Александер у книзі «Хімія між нами» (The Chemistry Between Us) подають інші цифри: 30–40 % невірності у шлюбі, 50 % у звичайних стосунках, і на додачу, що 10 % усіх дітей не є нащадками того, хто вважає себе батьком.
Є люди, яких пронизує тепле відчуття щоразу, коли вони бачать свого партнера. Є люди, які просто хочуть бути весь час разом і тихо говорити про те, наскільки вони кохають один одного. Є люди, які постійно вбачають у своєму партнері привабливий пейзаж, який манить його дослідити. Це називається закоханістю, і багато людей переживають подібні відчуття, можливо, кілька разів за життя. Є й ті, хто відчуває це лише до однієї особи від першої зустрічі до дня своєї смерті. За оцінками Артура Арона з Університету Стоуні-Брук, від 5 до 12 % пар, які перебувають у шлюбі понад 20 років, все ще відчувають таке ж романтичне кохання, як на першому році їхніх стосунків. Розшукавши декотрих суб’єктів свого дослідження за допомогою анкет, він провів сканування їхнього мозку в той момент, коли вони розглядали фотографію свого партнера. Далі він порівняв ці результати з результатами дослідження мозку пар, які разом віднедавна. Показники збігалися, що повинно було свідчити про те, що ніхто не збрехав, вони дійсно й далі після багатьох років спільного життя були закоханими.
На жаль, таких людей небагато. У більшості випадків із часом особливі відчуття зникають, на зміну їм приходять інші форми прив’язаності. Гелен Фішер вважає, що ця особливість романтичного кохання виконує одну важливу функцію, а інші складові – секс і тривала прив’язаність – відповідають за інші функції. Сексуальний потяг змушує нас шукати потенційних партнерів, тоді як романтична складова існує, щоб ми могли зосередити свою увагу на одній конкретній людині. Інші дослідники підтвердили, що одним із наслідків романтичного кохання є те, що ми менше уваги звертаємо на всіх інших, окрім нашого обранця чи обраниці. Остання складова кохання – тривала прив’язаність – дає нам змогу підтримувати стосунки, поки ростуть діти, щоб мати змогу виховати їх належним чином, і щоб ті, у свою чергу, передали наші гени далі. Проблема в тому, що ці три системи не завжди працюють у цілковитій гармонії і стосовно однієї й тої самої людини. Цілком можливо відчувати міцний зв’язок з партнером у шлюбі, маючи при цьому романтичні почуття до когось іншого, і при цьому сексуальну тягу до випадкових людей, з якими опинилися поруч у певній ситуації.
Після одруження рівень тестостерону у чоловіків знижується, а рівень естрогену зростає. Статевий потяг зменшується, і більшість пар зізнаються: що довше вони разом, то рідше займаються сексом. На жаль і на щастя, статевий потяг можна відновити, і одним зі способів є так званий ефект Куліджа. Назва походить від анекдоту, в якому фігурує один з президентів США Калвін Кулідж. Він з дружиною відвідували ферму, кожен гуляв територією окремо, і коли дружина підійшла до курника, півень саме наскочив на курку, і в курнику здійнявся сильний галас. Усі почувалися ніяково, а тактовна перша леді спробувала згладити ситуацію, запитавши, як часто півень виконує ці свої обов’язки, на що їй відповіли, що таке може бути й десять разів на день. «Розкажіть про це президенту», – відказала на це його дружина. Коли невдовзі Кулідж сам підійшов до курника, то отримав передане повідомлення і, своєю чергою, поцікавився: «Щоразу з тією самою куркою?» «Ні, курки різні», – була відповідь. «Розкажіть про це моїй дружині», – сказав Кулідж.
Якщо жарт і звучить старомодно, то суть його є правдивою, і дослідники з’ясували, чому. Джим Пфаус, вивчаючи вияви ефекту в експериментах з пацюками, виявив, що при появі нових самок у самця виділяється дофамін, який впливає на частину мозку, яка називається nucleus accumbens, внаслідок чого тваринна хіть знову пробуджується. Хоча піддослідний самець із часом перестає помічати самку, до якої звик, коли в клітку поміщають нову, він немов перезаряджається енергією. У світі людей подібна ситуація може мати такий сценарій: на роботу виходить нова красива співробітниця, і байдужого керівника відділу немов підмінили: він записується в тренажерний зал, купує новий одяг. Скоріш за все вдома його дружина також відчує зміни: занепокоїться, або ж, навпаки, зрадіє, не задумуючись про причину. Звісно, ефект новизни може відродити шлюб, і радники з відповідних журнальних рубрик рекомендують усе – від зміни обстановки до уроків танців та секс-іграшок, аби відновити інтерес. А французькі терапевти в такому разі радять розглянути проведення відпустки окремо, або ж записатися на різні заняття з танців, таким чином можна відновити пікантну невизначеність.
Таємниці існують навіть у парах, де члени подружжя вірні один одному. Коли ми помічаємо видалену історію браузера на ноутбуці партнера, то приблизно уявляємо собі, для чого він використовувався, але навіть найбільш ліберальні партнери, ймовірно, цінують те, що не бачать темних звичок в інтернеті іншого. Популярність порнографії пояснюється тим самим ефектом Куліджа, а прихильники порно часто описують жагу переглядати все
