Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

George Steiner. After Babel: Aspects of Language and Translation (1998). Oxford University Press.

John Mearsheimer. Why Leaders Lie: The Truth About Lying in International Politics (2010). Oxford University Press.

Т. А. Frank. «America’s Least-Favorite City Has Become Television’s Favorite Subject». TheNewRepublic. 25 листопада 2013.

http://www.newrepublic.com/article/115690/washington-tv-politics-scandal-homeland-veep

Вісім серіалів, які називає Франк: Homeland, House of Cards, Scandal, The Backlist, Hostages, Veep, Alpha House, The Americans.

John Brockman. This Will Make You Smarter: 150 New Scientific Concepts to Improve Your Thinking (2012). Harper.

Інтерв’ю, взяте Крісом Бері у Діка Морріса в 2000 році: https://www.pbs.org/wgbh/pages/frontline/shows/clinton/interviews/morris.html

Більше про «проблему забруднених рук»:

Coady, С. А. J., «The Problem of Dirty Hands», The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Summer 2011 Edition), Edward N. Zalta ( ed.), http://plato.stanford.edu/archives/sum2011/entries/dirty-hands/

Ziyad Marar. Deception (2008). Acumen.

Прагматичні істини

Richard Rorty. «Saved from Hypocrisy». Dissent. Spring 1999.

Robert В. Brandom. Rorty and his Critics (2000). Blackwell.

Щодо нечесних політиків: прийнято вважати, що політики, особливо високопоставлені, більш схильні до подружніх зрад, ніж інші: по-перше, для цього у них більше можливостей, а по-друге, амбітні люди, які звикли ризикувати, напевно, не здатні жити спокійним сімейним життям. Мені не вдалося відшукати статистику подружніх зрад серед політиків, проте припускаю, що наша думка про них є упередженою. Серед звичайних людей теж чимало любителів завести інтрижку на стороні (див. розділ «Кохання»), а наші уявлення про невірність політиків, найімовірніше, засновані на галасі, який зчиняється щоразу, коли преса застає невірного політика зненацька, особливо у США. Коли щось подібне відбувається, наприклад, зі співробітником залізниці, нікому не спадає на думку розголошувати про це всьому світу. Тому можна припустити, що наше уявлення про невірність політиків сильно перебільшене.

БРЕХНЯ

Детектор брехні в людській подобі / Думки інших

Інтерв’ю в Асбйорна Раклева я брав двічі в січні 2013 року.

З Деніелом Фоєром розмовляв кілька разів в період з серпня 2012-го по початок 2013 року.

GRT Wright, CJ Berry, G Bird. «‘You can not kid а kidder’: association between production and detection of deception in an interactive deception task». Frontiers in human neuroscience. 6, 2012.

Приклад з ляльками Саллі і Енн я взяв з книги Яна Леслі «Природжені брехуни».

Spotorno N, Koun Е, Prado J, Van Der Henst JB, Noveck IA. «Neural evidence that utterance-processing entails mentalizing: The case of irony». Neuroimage. Липень 2012.

Добрі брехуни / Приховані знаки / Щось в оці

Paul Ekman, Wallace V. Friesen. Unmasking the Расі: А Guide to Recognizing Emotions From Facial Expressions (2003). Malor Books.

Історію про брехуна Ґелловея я запозичив частково з книги Яна Леслі «Природжені брехуни», а частково з:

Brooke Harrington. Deception: From Ancient Empires to Internet Dating (2009). Stanford University Press.

Richard Wiseman, Caroline Watt, Leanne ten Brinke, Stephen Porter, Sara-Louise Couper, Calum Rankin. «The Eyes Do not Have It: Lie Detection and NeuroLinguistic Programming». PlosOne. 11 липня 2012.

http://www.plosone.org/artide/info:doi/io.i37i/journal.pone.0040259

Машина, яка знає

Ian Leslie. Born Liars.

Vaughan Bell. «The truth about lie detectors». The Guardian. 22 квітня 2012.

https://www.theguardian.com/science/2012/apr/22/lie-detector-fallibility-criminal-psychology

Professor Ray Bull. «Polygraph tests do lie». Inside Time. Вересень 2007

http://insidetime.org/polygraph-tests-do-lie/

Зламаний код / Пастки та упередження

Asbjørn Rachlew. Justisfeil ved politiets etterforskning – noen eksempler og forskringsbaserte mottiltak (2009). UiO.

Ole G. Olsen. «Jeg kunne ikke la en uskyldig bli dømt». Vi Menn. 7 травня 2012.

Історію Стайна Інґе Юганнесена було взято за основу книги:

Stein Inge Johannesen/Roger Pihl. Skyldig til det motsatte er bevist (2012). Juritzen forlag.

А також радіопередач:

Kjetil Saugestad. «Lærepenge og falske tusenlapper». NRK, 2012.

Стайн Інґе Юганнесен помер весною 2012 року.

Машина для залякування / Соціальна істина

Don McBrearty. The Interrogation of Michael Crowe (2002). Court TV (документальний фільм).

Про експеримент зі школярами я дізнався з книги «Природжені брехуни».

Daniel Kahneman. Thinking, Fast and Slow (2011). Farrar, Straus and Giroux.

Чарівники

Про експерименти Морін О’Салліван я дізнався з книги Брука Гаррінгтона Deception, про дослідження Ненсі Картер та Марка Вебера з книги Яна Леслі «Природжені брехуни».

Екман обумовлює, що його здібності викривати брехню найкраще працюють тільки в тих випадках, коли брехунові є що втрачати, так як емоційні ознаки брехні рідко виявляються, коли мова йде про щось незначне (з цієї причини учасникам експериментів зазвичай пропонують грошову винагороду).

Правдиві брехуни / Брехня скрізь

Заяд Марар (Ziyad Marar) в книзі Deception розповідає історію, головною героїнею якої стала сама Елізабет Лофтус. Через тридцять років після того, як тіло її матері виявили в басейні, її дядько розповів, що тіло виявила сама Елізабет, якій було на той момент 15 років. Вона цього абсолютно не пам’ятала, і спочатку Елізабет нічого не могла пригадати, але незабаром спогади повернулися: мертве тіло матері, поліцейські сирени, жах. А потім з’ясувалося, що дядько все переплутав: тіло виявила не Елізабет, а хтось інший. Навіть будучи фахівцем з проблем пам’яті, Елізабет стала жертвою маніпуляцій.

Marisa Taylor. «Feds expand polygraph screening, often seeking intimate facts». McClatchy Newspapers DC. 6 грудня 2012.

https://www.mcclatchydc.com/news/special-reports/article24741145.html

Приклади про Мур-Боско, Пронін та Лімба я взяв з книги «Природжені брехуни».

МИСТЕЦТВО

Я побував в поліцейському відділку Осло і брав інтерв’ю у Юганнеса Рьода 17 січня 2013 року.

Інтерв’ю у Нільса Ольсена я взяв 22 жовтня 2012 року.

John Russell. «Art View; in Search of the Real Thing». New York Times. 1 грудня 1985.

http://www.nytimes.com/1985/12/01/arts/art-view-in-search-of-the-real-thing.html?pagewanted=all

«‘Helmet’ Attributed Те Rembrandt Student». Los Angeles Times. 20 листопада 1985.

https://www.latimes.com/archives/la-xpm-1985-11-20-ca-8068-story.html

Мастаки ілюзій

Joshua Hammer. «The Greatest Fake-Art Scam in History?» Vanity Fair. 12 жовтня 2012.

http://www.vanityfair.com/culture/2012/10/wolfgang-beltracchi-helene-art-scam

Lothar Gorris and Sven Robel. «Interview with Wolfgang Beltracchi: Confessions of a Genius Art Forger». Spiegel Online. 9 березня 2012.

http://www.spiegel.de/international/germany/spiegelinterview-with-wolfgang-beltracchi-confessions-of-a-genius-art-forger-a-819934.html

Про Мореллі і знавців мистецтва:

Potter, Andrew. The Authenticity Ноах: Why the «Real» Things We Seek Do not Make Us Нарру (2011). Harper Perennial.

Про ван Мегерена:

Johannes Rød. Falsk: Kunst somforfalskning, forfalskning som kunst (2000). Gyldendal Fakta.

«Han van Meegeren|s Fake Vermeers»

http://www.essentialvermeer.com/misc/van_meegeren.html

Чітке бачення постфактум

Peter Schjeldahl. «Dutch master: The art forger who became а national hero». New Yorker, 27 жовтня 2008.

https://www.newyorker.com/magazine/2008/10/27/dutch-master

Мистецтво та еволюція

Jeremy Denk. «Flight of the concord: The perils of the recording studio». New Yorker. 6 лютого 2012.

https://www.newyorker.com/magazine/2012/02/06/flight-of-the-concord

Denis Dutton. TheArt Instinct: Beauty, Pleasure, and Нuman Evolution (2010). Bloomsbury Press.

Margaret Atwood. Oryx and Crake (2003)

Фальшиві тони

Philip Auslander. Liveness: