Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

згаданому вище номері журналу «New Scientist» (номер називається The Self). В одному з дослідів учасників просили лягти на спину. Їм одягали відеоокуляри, програвали ролик, на якому незнайому людину гладили по спині. У цей же час вбудований в кушетку механізм гладив по спині їх самих. В результаті у багатьох учасників склалося враження, ніби вони дивляться на себе збоку, хоча людина на відео лежала на животі. Згідно з однією з теорій, коли подібні враження виникають у людини в звичайному житті, а не в лабораторії, це означає, що мозок з якоїсь причини хибно сприймає місцеперебування тіла і немов дивиться на тіло збоку.

Істинна сутність

David DeSteno і Piercarlo Valdesolo. Out of character. Surprising Truths About the Liar, Cheat, Sinner (and Saint) Lurking in All of Us (2011). Harmony.

Dutton, Donald G.; Aron, Arthur Р. «Some evidence for heightened sexual attraction under conditions of high anxiety». Journal of Personality and Social Psychology. Vol. 30 (4). Жовтень 1974, 510-517.

Експеримент на мосту здається надуманим, проте Арон і Даттон провели його з декількома контрольними групами – чоловіками, тими, хто тільки зайшов на міст, і з тими, хто вже перейшов його; потім дослідники поміняли фактор загрози: тепер чоловікам загрожувало не падіння, а удар струмом. Деякі аспекти наголошують, що експеримент проводився сорок років тому. Наприклад, вчені намагаються зрозуміти, чи міг чоловіків залучити ефект «дівчата в біді», адже нещасна самотня дівчина перебувала просто посеред мосту над прірвою. Їм не спадало на думку, що привабливою могла здатися саме хоробрість дівчат.

Пізніші експерименти показали, що людині властиво наділяти предмети і оточуючих певними властивостями (наприклад, мої дослідження, які я пізніше зібрав у книжку Skitt). Це довели, наприклад, єльські психологи Лоренс Вільямс і Джон Барг: вони провели експеримент, в якому зупиняли на вулиці перехожих, давали їм папку з матеріалами про одну людину і просили оцінити її особисті характеристики. Але перед тим, як витягнути папку, вчений просив перехожих потримати його чашку з кавою. Ті, кому дісталася чашка з гарячою кавою, наділили описуваного більш «теплими» рисами – вони, наприклад, назвали його щедрим. А ті, кому дісталася чашка кави з льодом, про подібні риси не згадували. Більш детально про експеримент:

https://news.yale.edu/2008/10/23/hot-coffee-we-see-warm-heart-yale-researchers-find

Придивись до мурахи

Daugman, J. G. «Brain metaphor and brain theory». In William Р. Bechtel, Pete Mandik, Jennifer Mundale & Robert S. Stufflebeam (eds.), Philosophy and the Neurosciences: А Reader (2001). Blackwell.

Johansson, Р., Hall, L., Sikstrom, S., & Olsson, А. «Failure to detect mismatches between intention and outcome in а simple decision task». Science (New York, N. Y.). 310 (5745) (2005). 116-9.

Шведські вчені з лабораторії «The Choice Blindness lab» теж проводили подібні досліди, які доводять, що ми не завжди знаємо, чого хочемо. Наприклад, вони змушували учасників міняти політичні погляди, причому ті навіть не помічали цього.

https://www.lucs.lu.se/choice-blindness-group/

Незручна правда

Gur, Ruben С.; Sackeim, Harold А. «Self-deception: А concept in search of а phenomenon». Journal of Personality and Social Psychology. Vol. 37 (2). Лютий 1979. 147-169.

Роберт Тріверс наводить також приклади дослідів, в яких люди краще впізнавали власний голос, якщо перед цим їх підбадьорювали. А учасники, чию самооцінку трохи занижували, впізнавали себе рідше.

Joanna Е. Starek, Caroline F. Keating. «Self-Deception and its Relationship to Success in Competition». Basic and Applied Social Psychology. 1991. 12 (2). 145-155.

У книзі Thinking, Fast and Slow Деніел Канеман описує інші приклади самообману: наприклад, чоловіки, а також люди, що займають керівні посади, мають гірше саморозуміння за решту.

Недовірливих серед нас чимало; набрана в Google фраза «Dove real beauty fake» дала 923 000 результатів (дані на 2 липня 2013 року). Ніхто не здогадався, що «справжні жінки» були актрисами, проте деякі коментатори відзначали, що експеримент, проведений концерном «Dove», абсолютно не схожий на науковий. По-перше, обидва портрети малював один художник, який заздалегідь знав, що потрібно довести. По-друге, всі жінки були однозначно красивими і виглядали однаково природними. У подібних кампаній завжди знайдуться критики, адже будь-яке твердження про справжність і об’єктивні риси діє сильним подразником на людей, що прагнуть довести зворотне.

Nicholas Epley, Erin Whitchurch. «Mirror, Mirror on the Wall: Enhancement in Self-Recognition». Pers Soc Psychol Bull. Вересень 2008. 34: 1159-1170.

Гіпотезу Еплі можна оскаржити: щодня ми дивимося на себе в дзеркало, а значить, бачимо своє дзеркальне відображення. Тому наші власні фото і здаються нам дивними. Якщо ви поставите поруч знайомого і подивитеся разом у дзеркало, відображення вашого друга здасться вам надзвичайно дивним. Зате якщо ви подивитеся на фотографію, на якій ви зображені разом, ефект буде зворотним. Однак Еплі, що передбачав подібні заперечення, провів той же досвід з фотографіями, на якому зображення було відображеним дзеркально, і отримав той самий результат. До речі, деякі компанії, наприклад, «True Mirror», продають дзеркала, зображення в яких не перевернуте дзеркально. Таке дзеркало я бачив в туалеті кафе «Pink Pony» в Нью-Йорку. Особисто на мене воно справило незабутнє враження, хоча мій товариш взагалі не звернув на нього уваги, тож ефект може і не бути таким вражаючим.

Внутрішня сила

John Molloy. Live for Success (1981). Perigord Press.

Mike Robbins. Be Yourself, Everyone Else is Already Taken: Transform Your Life with the Power of Authenticity (2009). Jossey-Bass.

Paul Fussell. Class: А Guide Through the American Status System (1983). Touchstone.

Cristopher Lasch. The Culture of Narcissism: American Life in an Age of Diminishing Expectations (1991). W. W. Norton & Company.

Ненадійне «я»

Ian McEwan. Lørdag (2005). Bokklubben (2006).

Marco Roth. «Rise of The Neuronovel». N+1. 14 вересня 2009.

https://www.nplusonemag.com/issue-8/essays/the-rise-of-the-neuronovel/

Steven Pinker. The Blank Slate: The Modern Denial of Human Nature (2002). Penguin.

James Atlas. «The Amygdala Made Ме Do It». New York Times. 12 травня 2012.

https://www.nytimes.com/2012/05/13/opinion/sunday/the-amygdala-made-me-do-it.html?_r=0

Louise Boyle. «Outrage as professor tweets that obese PhD students ‘doт’t have the willpower for the academic program’». Daily Mail. 3 червня 2013.

https://www.dailymail.co.uk/news/article-2335177/NYU-professor-Geoffrey-Miller-tweets-obese-PhD-students-dont-willpower-program.html

Anthony Gottlieb. «It Is not Necessarily So». New Yorker. 17 вересня 2012.

https://www.newyorker.com/arts/critics/books/2012/09/17/120917crbo_books_gottlieb

David McRaney. You are not so Smart (2012). Gotham.

Одного разу, працюючи над цією книгою, я натрапив на цікаве інтерв’ю з нейрохірургом, який розповідав про те, наскільки нераціо­нальні наші вчинки і наскільки часто наш вибір і думка грають на руку комусь іншому. На думку цього нейрохірурга, наша впевненість в чому-небудь не повинна перевищувати 60 %. На жаль, я забув прізвище вченого і не можу відшукати це інтерв’ю, тому в книгу воно не увійшло. Однак висновки