Нарис історії України. Том 2 - Дмитро Іванович Дорошенко

київської Академії, і ввесь устрій Колєґіуму та напрям викладаної в ньому науки був копією київської Академії. Народня школа на Слобожанщині була так само широко розповсюджена, як і на Гетьманщині: майже кожне село мало школу, а деякі села й по кілька шкіл. Так само був поширений тип мандрівних учителів, так званих «мандрованих дяків». Зразком культурної єдности обох українських земель може служити діяльність знаменитого українського фільософа XVIII століття Григорія Сковороди (1722-1794), яка однаково належить як Слобідській, так і Гетьманській Україні. Ту саму спільність, що в обсягу освіти, ми бачимо і в царині мистецтва, головно архітектури й малярства. Українське барокко в будівлі камяних і навіть деревляних церков знайшло собі як найбільше поширення на Слобожанщині, і деякі з церков Харькова, Охтирки, Боромлі та інших міст являються блискучими зразками цього стилю. Так само і в малярстві знайшли собі яскравий відгук західньо-европейські мистецькі течії, і ще недавно в спеціяльних розвідках із історії українського мистецтва було зазначено, що в одному глухому селі Слобідської України, в церкві знайдено старі образи, що представляють талановите наслідування Мурілля. Покійна дослідниця української старовини, Олександра Єфименкова, на основі знайденого опису майна одного слобідського полковника початку XVIII в. малює культурний побут вищої верстви в краю цього часу. І знову ми дістаємо той самий образ, що його зустрічаємо в ті часи на Гетьманщині: ті самі зразки культурної обстанови, мистецького смаку, предметів мистецтва, та сама присутність загряничних виробів, які свідчать про живі культурні й економічні взаємини з західньою Европою.

Але може ніде глибока єдність культурно-національного українського типу не виявилася так яскраво, як у сфері духової творчости народу, в області народньої словесности. Багатство усної народньої творчости: пісні, обряду ніде, може, не вражає так сильно, як на Слобідській Україні. Доволі сказати, що найбагатші етнографічні записи (пісні, лєґенди, казки, обряди) — зроблено саме на території Слобідської України. Перший запис обряду українського весілля зроблено саме тут і видано в Петербурзі в 1777 році. Від цього видання веде свій початок українська етнографія. Ніде не заховалось аж до останнього часу так багато кобзарів, як на Харьківщині. І це багатство народньої творчости послужило тим живим джерелом, із якого черпав батько нової української повісті, харьківський письменник Григорій Квітка-Основяненко. Якщо Слобідська Україна не зробила якогось важнішого вкладу в українську політичну історію, то в літопис культурно-національного розвитку й національного відродження вона вписала дуже цінні сторінки.

Як уже зауважено на початку цього розділу, історіографія Слобідської України розроблена доволі добре й повно. Історичні досліди над минулим Слобожанщини почалися ще в кінці XVIII століття, й дядькові згаданого тільки що Григорія Квітки — Іллі Квітці належить перша систематична праця про слобідські полки, опублікована в 1812 році. Та й сам повістяр Григорій Квітка є автором кількох історичних розвідок, що й досі не втратили свого значіння. Водночас із Григорієм Квіткою — в 30-х роках XIX століття — опублікував історію цивільного устрою Слобідської України Ізмаїл Срезнєвський, пізніше відомий славіст. Ученому єпископові Філаретові Гумілевському належить історія церковного устрою Харьківської єпархії, з року 1859. Пізніше появилися монографії про окремі слобідські полки ріжних авторів. Дуже гарні нариси кольонізації Слобідської України знаходимо в працях професорів Грушевського й Василенка, в їх загальних курсах. Про організацію господарства й адміністрації маємо прекрасну монографію проф. Миклашевського. Але справжнім історіографом Слобожанщини є акад. Д. Багалій, відколи він у році 1882 заняв катедру в Харьківськім університеті. Йому належить найґрунтовніше розроблення архівних матеріялів до історії Слобожанщини, монографічне дослідження окремих її сторін і нарешті синтетичний курс, опублікований у 1918 році. До праць самого Багалія тісно притикають праці його учнів, особливо покійного Дмитра Міллєра. Це наукове розроблення крайової історії Слобідської України продовжується й досі, і ще недавно появилася дуже солідна монографія В. Юркевича про заселення Слобожанщини в добі Б. Хмельницького.

Література до розділу 10

М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, ч. 2, Київ-Відень 1922; його ж Український рух на схід — розселення за московською гряницею до 1648 року. "Україна", 1914, кн. II.

Н. Василенко, Очерки по исторіи Западной Руси и Украины. Київ 1916.

Д. БагалЂй, Очерки по исторіи колонизаціи и быта степной окраины Московскаго государства, Москва 1887; його ж: Украинская старина, Очерки, замЂтки и матеріалы изъ стародавняго харьковскаго быта и культуры, Харьків 1896; його ж: Гр. Сковорода, український мандровний філософ, Харьків 1926; його ж: Очерки изъ русской исторіи. т. 2-й (монографіи и статьи по исторіи Слободской Украины), Харьків, 1913; його ж: Історія Слобідської України, Харьків 1918.

І. Миклашевскій, Изъ исторіи хозяйственнаго быта Московскаго государства, ч. І, Заселеніе и сельское хозяйство южной окраины XVII в., Москва 1894.

Д. БагалЂй Д. Миллеръ, Исторія г. Харькова за 250 лЂтъ его существованія, т. I, XVII-XVIII вв. Харьків 1905.

Е. Альбовскій, Харьковскіе казаки, вторая половина XVII стол. Петербургъ 1914.

А. Лебедевъ, Харьковскій Коллегіумъ, какъ просвЂтительный центръ Слободской Украины до учрежденія въ Харьковъ университета, Москва 1880.

И. Теличенко, Протестъ слободской старшины и козаковъ противъ реформы 1765 года, "Кіев. Старина", 1888, кн. I-III.

М. Сумцовъ, Изъ украинской старины, Харьків, 1905; його ж: Слобожане, Історично-етноґрафічна розвідка, Харьків 1919.

В. Юркевич, Еміграція на схід і залюднення Слобожанщини за Богдана Хмельницького, Київ, 1932; його ж: Харьківський перепис р. 1660, "Записки Істор.-Філол. Відділу Укр. Акад. Наук", т. 20, Київ 1928.

В. Данилевичъ, Время образованія Слободскихъ черкасскихъ полковъ, "Сборникъ статей, посвященныхъ В. Ключевскому", Москва 1909.

Е. Овчаренко , Земельна власність у Слобідській Україні в XVII-XVIII вв., її походження і форми, "Записки Іст.-Філос. Відл. Укр. Акад. Наук", т. XI, Київ 1927.

Н. Петровъ, Къ исторіи колонизаціи Слободской Украины, "Кіевская Старина", 1883, кн. IV і VI.

А. Ефименко, Старинная одежда и принадлежности быта Слобожанъ, "Южная Русь", т. II, Петербургъ 1905; Два намЂстника, Там же.

Розділ 11

...

Запорожжя після свого переходу в 1734 році під російську владу. Його політичний і соціяльний устрій. Економічне життя. Сербська кольонізація запорозьких земель. Зруйнування запорозької січі. Запорозька еміграція в туреччині. Поворот задунайських запорожців до Росії. Азовське козацьке військо. Козаки чорноморські або кубанські.

Майже одночасно з Гетьманщиною й Слобожанщиною скінчила своє історичне існування й третя українська автономна область, яка входила в XVIII ст. в склад російської імперії — Запорозька Січ або Запорожжя, Це сталося в 1775 р., коли зруйновано Запорозьку Січ, запорожців розігнано, а їх землі стали тереном нової кольонізації на зовсім інших, ніж перед тим, соціяльно-економічних основах.

Історія