Нарис історії України. Том 2 - Дмитро Іванович Дорошенко

тягарі, край відзначався великим добробутом. Родючість ґрунту, гарне підсоння й взагалі багатство природних даних сприяли розвиткові високої господарської культури. В краю процвітало виноградарство, під Чугуєвом були, наприклад, царські виноградники, шовківництво, тютюнництво, а особливо скотарство. Про його розвиток дають поняття цифри захопленого татарами скоту: так, у році 1680 татари підчас наскоку захопили коло 12.000 голів скоту, а в 1681 році коло 400 коней, 2.300 волів і корів та 3.000 овець. Було розвинуто також бжільництво, винокурництво, млинарство, здобування по лісах смоли й поташу. Помітний також розвиток ремесел. У кінці XVIII ст. було в цілій Слобожанщині 6776 домашніх майстерень, а всіх ремісників було 33.834. Вироб ішов не тільки для місцевого продажу, але й на всю Україну, на Гетьманщину, й навіть на Україну правобережну. Місто Чугуїв славилося своїми кушнірами, Охтирка плахтами, Водолаги килимами. Край провадив обширну торговлю, що зосереджувалася на ярмарках. Головні ярмарки бували в Харькові чотири рази на рік і в Сумах тричі на рік. Приїздили купці з Шлезьку, Ґданська, Липська, з Гетьманщини, Криму, Москви, Галичини. Чужі купці привозили здебільшого металеві вироби, мануфактурний і бакалійний крам, на місці ж збувалися продукти господарства й домашнього виробу.

Слобідська Україна майже не мала своєї політичної історії й не знала якихось внутрішніх чвар і непокоїв. Більш-менш спокійне життя переривали тільки походи поза межі краю, а в цих походах, як уже згадувано, слобідські козаки грали дуже активну ролю, та ще татарські наскоки. Ці наскоки були справжнім бичем Божим і завдавали тяжких утрат краєві: особливо страшні напади були в останніх десятиліттях XVII віку, коли десятки тисяч людей попали в неволю, були спалені сотні сел і угнана маса скоту. Дрібні напади повторялися постійно й тяглися майже до самого завоювання Криму в кінці XVIII століття. Ці наскоки тримали населення, особливо погряничних районів, у постійній напрузі. Вони вимагали пильної вартової служби. Для охорони від несподіваних наскоків будувалися вздовж усієї гряниці укріплені лінії редутів із сторожовими пунктами й кріпостями. Будування цих ліній пожирало масу енергії та матеріяльних коштів. Але й лінії мало помагали: хижаки вміли прокрадатися непомітно й крізь ці лінії.

Аж до самого кінця XVII віку московський уряд не чіпав автономії слобідських полків. Він задовольнявся тим, що придбав населення для обширної области, яка до того часу стояла пусткою, й не накладав своєї руки на внутрішнє життя цього населення. За царя Петра І ми бачимо бажання якомога більше використати засоби й сили Слобідської України, що зрештою відповідало загальному напрямкові Петрової політики, яка вимагала максимальної напруги сил усіх провінцій держави. Уже в кінці XVII віку цар Петро накладав на козацьких підпомішників особливий податок по одному рублю на душу. В 1700 році цей податок скасовано, але натомісць установлено постійний «компут» козаків у 3.500 людей, котрі були зобовязані повсякчасним відбуванням військової служби. Слобідську Україну включено в склад Азовської губернії, й це збільшило догляд і контролю з боку російської адміністрації. За Катерини І слобідські полки переведено під управу Воєнної Колєґії і в кожному полку заведено регулярну роту загального для імперської армії типу.

Властиво реформи, які довели до скасування автономного устрою краю, почалися за цариці Анни. В 1732 році переведено під проводом майора Хрущова статистичний дослід стану слобідських козаків. В наслідку цього досліду сконстатовано тяжкий матеріяльний стан козаків, як результат постійних походів і воєнних тягарів. Цариця Анна випустила указ, де говорилося про потребу піднести добробут козаків. Справа була доручена князеві Щаховському, президентові Малоросійської Колєґії на Гетьманщині. Шаховськой оселився в Сумах і заснував тут спеціяльну комісію для опрацювання реформ у Слобідській Україні. Комісія складалася з російських офіцерів, а слобідські полковники були присутні тільки з дорадчим голосом. Ця комісія виробила проєкт реформ, які й були незабаром переведені в життя. Насамперед було оповіщено, що право «займанщини», себто вільного заволодіння землею, надалі касується. Але ті, що вже володіли землею давніше на підставі займанщини, могли спокійно володіти нею й надалі. Установлявся постійний «компут» шерегових козаків у 4.500. Ті виборні козаки, які в даний час не відбували служби, мусіли платити грошовий податок на користь тих, що відбували службу. Взагалі виборних козаків було по підрахунку 22.000, підпомішників нараховано 86.000, і вони так само були обкладені грошовим податком. Слобідські полки дістали одного спільного начальника в особі полковника Лесевицького, креатури князя Шаховського. Лесевицький одержав ранґу бригадира.

Не трудно бачити, що ця реформа зачіпала самі основи соціяльного й службового укладу Слобідської України. Приписування підпомішників до старшини для приватної служби виглядало так, як закріпощення козаків. Цілком зрозуміло, що реформа князя Шаховського дуже не подобалась козакам.. Утворене нею становище продержалося тільки до смерти цариці Анни. На коронацію нової цариці Єлизавети до Москви прибула депутація від слобідських полків із самим бригадиром Лесевицьким на чолі й подала петицію про скасування цієї реформи. В 1743 році її дійсно скасовано. Козаки знову дістали свої права, від старшин віднято підпомішників і знову повернуто їх до козацького стану. Було підтверджено, що суд і кари мають відбуватися на основі свого українського права. Компут виборних козаків побільшено до 7.500, усім козакам дано одностайні мундури, що ніби зрівнювало їх до певної міри з регулярною російською армією. Але рівночасно на Слобожанщину накладено обовязок утримувати своїм коштом чотири регулярні полки російської армії.

Та недовго Слобожанщина пишалася відновою свого давнього укладу життя. За кілька років знову почалася реакція, яка за чверть століття привела до повного скасування й тієї невеликої автономії, яку мали слобідські полки. В 1748 році вийшов наказ про заборону козакам переходити не тільки до Гетьманщини, але й переселятися з полку до полку. Козаки прикріплялися до місця. На території Слобожанщини заведено реґулярні гусарські полки, навербовані з місцевої людности, й цим полкам віддавано явну перевагу перед козаками. Та ось вступила на престол цариця Катерина II. Тепер реформи почалися рішучі й ґрунтовні. Як і в Гетьманщині, реформи були попереджені сконстатуванням «непорядків» у краю й потреби їх направити. В 1763 р. перевів майор Щербінін по наказу згори слідство в справі доносу одного сотника про непорядки в адміністрації краю. Результати слідства були дуже невтішні для старшинської управи. В Петербурзі засновано в 1764 році комісію з князя Шаховського, Паніна й Олсуфєва для обміркування становища краю.

Серед старшини зчинився переполох. Всі розуміли, що важиться доля автономії краю. Рішили були вислати депутацію до Петербургу, але ніхто з делегатів не зважився їхати боронити старі права, всі залишилися вдома під претекстом хороби. Тимчасом комісія визнала організацію слобідських полків за незручну