Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

2. Вып. 2, 3, 4. – М.: Изд-во “Юридический колледж МГУ”. 1995. С. 33.">[692]. М.С. Таганцев задавався питанням “якщо закон є виявом авторитетної волі, то чому ця авторитетна і, в значенні юридичному, необмежена воля не може надати закону зворотної сили?” і сам же на нього відповідав, що “законодавець завжди і безумовно має право додавати всякому законові зворотної сили”[693]. А.О. Тілле, в роботах якого дана ідея в радянські роки отримала найбільший розвиток, зазначав, що оскільки суверенітет держави є правовим вираженням її незалежності та повновладдя, законодавець не може бути пов'язаний і принципом “закон зворотної дії не має”[694]. У тому ж руслі анонімний автор Л.В. стверджував, що поширеність цього принципу в кримінальних кодексах “культурного світу” ще не робить його священним, і якщо він не відповідає “класовим та історичним смакам”, а також “революційній доцільності”, його цілком можна відкинути[695]. На засіданні Народного комісаріату юстиції 16 грудня 1919 року у протоколі № 217 було записано: “роз’яснити, що радянське кримінальне право не визнає принципу, за яким більш сурове покарання нового закону не має зворотної дії відносно злочинів, вчинених до видання нового закону”[696]. “Основна засада всієї нашої судової політики, – писав ще у 1925 році майбутній нарком юстиції СРСР М.В. Криленко, – основний принцип всього нашого радянського права, стрижнем, навколо якого крутяться всі наші практичні заходи і теоретичні побудови, основна ідея нашого кримінального права – боротьба з соціальною небезпекою, яку являє собою ця особа, яку вона несе для встановленого громадського правопорядку”[697]. Визнаючи суспільно небезпечними не лише осіб, які не вчинили злочинів за чинним законодавством, а й осіб, які не вчинювали їх за колишнім законодавством, влада намагалася виправдати свої заходи, пов’язані із наданням зворотної дії кримінальним законам.

Окремі автори визнавали також повноваження законодавця не надавати спеціальною на те вказівкою зворотної дії кримінальному законові, що усуває злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність[698]. І законодавець дійсно неодноразово вдавався до ненадання зворотної дії більш м'яким кримінальним законам. Зокрема, статтею 2 Закону Союзу РСР від 25 грудня 1958 р. “Про затвердження Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік” було передбачено, що “стаття 23 Основ… не поширюється в частині строку позбавлення воді на осіб, засуджених до видання Основ… за особливо небезпечні державні злочини, передбачені Законом про кримінальну відповідальність за державні злочини, за бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин, розкрадання державного або громадського майна у великих розмірах і розбій”[699]. Як відомо, раніше чинним законодавством була передбачена можливість застосування за окремі з цих злочинів покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 25 років, тоді як нові Основи передбачали максимум покарання за особливо тяжкі злочини в 15 років позбавлення волі.

Не так давно у Білорусі мав місце випадок, коли спеціальною вказівкою законодавця зворотна дія не була надана закону, який усунув або пом'якшив кримінальну відповідальність за багато злочинів. Мається на увазі Закон Республіки Білорусь від 17 травня 1997 р. “Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Республіки Білорусь”[700], яким були збільшені розміри великої і особливо великої матеріальної шкоди, що є обов’язковою ознакою багатьох складів злочинів. У пункті 3 розділу ІІІ цього Закону вказувалося, що “вироки, які набрали законної сили відносно осіб, засуджених до набуття чинності цього Закону… перегляду не підлягають”. Таким чином, не дивлячись на те, що з набуттям чинності даного закону розмір шкоди, заподіяної деякими засудженими, перестав вважатися великим або особливо великим, а, отже, деякі діяння були визнані незлочинними або підлягали менш суворому покаранню, білоруський законодавець заборонив застосовувати до них новий Закон.

Можливість ненадання зворотної дії більш м’якому кримінальному законові шляхом спеціального застереження законодавця передбачена у кримінальному законодавстві Латвії. Про це говориться у частині 2 статті 5 Кримінального закону Латвійської Республіки, відповідно до якої “закон, що усуває караність діяння, пом’якшує покарання чи іншим чином сприяє особі, якщо лише в законі не визначено інше, має зворотну дію”[701] (курсив мій –