Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко
Для того, щоб стверджувати про наявність чи відсутність “проміжного” кримінального закону, повинні послідовно змінити один іншого три різних закони. При цьому другий за часом закон може посилювати чи пом’якшувати кримінальну відповідальність порівняно з першим, або скасовувати її. Третій за часом закон може посилювати, пом’якшувати, скасовувати або відновлювати кримінальну відповідальність порівняно з першим та другим законами. Таким чином, теоретично можливі п’ятнадцять варіантів двох послідовних змін кримінального закону. Для спрощення сприйняття вони викладені в таблиці.
Очевидно, що у випадках 5 та 13 безумовно має зворотну дію закон часу прийняття рішення по справі, оскільки ним декриміналізоване діяння, яке визначалося злочином на момент його вчинення. Точно так же не викликають проблем і випадки під порядковими номерами 14 і 15, адже в них діяння на момент його вчинення не є злочином. У випадках 1, 2, 3 та 4 (а також 5, але про нього вже говорилося) “проміжний” закон посилює відповідальність порівняно із законом часу вчинення злочину, а тому не може щодо нього діяти.
Таким чином, питання про зворотну дію в часі “проміжного” кримінального закону виникає лише у випадках, коли “проміжний” закон скасовує злочинність діяння, а закон часу прийняття рішення по справі відновлює її, при цьому посилюючи, не змінюючи чи пом’якшуючи її порівняно із законом часу вчинення діяння (випадки 6, 7 та 8), або коли “проміжний” закон пом’якшує кримінальну відповідальність, а закон часу прийняття рішення по справі ще більше її пом’якшує чи посилює (не до рівня закону часу вчинення злочину, до цього рівня та понад цей рівень) (випадки 9, 10, 11 та 12). Переважна більшість вчених-криміналістів, які торкаються проблеми дії в часі “проміжного” кримінального закону, обмежують його розуміння лише ситуаціями, описаними у вищенаведеній таблиці під номерами 10, 11 та 12. Майже зовсім не порушується проблема зворотної дії в часі декриміналізуючого “проміжного” закону (випадки 6, 7 та 8). А між тим її актуальність не менш значна, ніж актуальність проблеми дії в часі “проміжного” закону, що пом’якшує відповідальність. Про це свідчить хоча б те, що в Російській Імперії з нею зіштовхнулися ще в середині ХІХ століття. Так, за Укладенням про покарання кримінальні та виправні 1845 року переплавлення монети визнавалося злочином і каралося засланням на поселення. У 1854 р. покарання за це діяння (окрім переплавлення старої мідної монети) було скасоване, тобто названий злочин був декриміналізований. А в 1861 р. попередній закон було відновлено – переплавлення монети знову криміналізували. Описуючи такий розвиток законодавства, А. Лохвицький ставив питання: “Якщо певна особа переплавила монету у 1853 р., а діяння це розкрите лише у 1862 році, чи підлягає вона кримінальній карі?” На його думку відповідь повинна бути негативною, оскільки “злочин 1853 року був погашений скасуванням закону, а відновлення закону, як новий закон, повинне мати чинність лише на факти, скоєні після його видання”[743].
Окрім того, дослідження проблеми зворотної дії в часі декриміналізуючого “проміжного” закону саме по собі здатне, на мій погляд, суттєво похитнути вище описані підходи до розв’язання проблеми “проміжного” закону.
Уявляється, що доктринальне вирішення проблеми зворотної дії “проміжного” кримінального закону повинно, в першу чергу, базуватися не на тому чи іншому тлумаченні не завжди досконалих колізійних приписів чинного кримінального законодавства, і не на міркуваннях гуманізму та милосердя до злочинця (як це пропонували криміналісти минулого століття). В цьому випадку, як і при вирішенні низки інших проблем зворотної дії кримінального закону в часі, рішення має базуватися на розумінні того, що повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності визначається і змінюється законом. Зміна ж закону, як вже відзначалося вище, змінює таке повноваження держави у вже існуючих правовідносинах. Саме такий підхід, на моє переконання, дозволяє виробити теоретичну модель дії в часі “проміжного” кримінального закону, яка матиме юридичне, а не морально-етичне обґрунтування, і яка, згодом, зможе бути втілена у законодавчу форму.
Очевидно, що оскільки за визначенням “проміжним” кримінальним законом є закон, що був чинним між моментом вчинення злочину і моментом винесення вироку, то він може мати місце лише в період існування правовідношення кримінального переслідування. Якщо у цей період набуває чинності новий закон, який скасовує повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності, чи змінює його таким чином, що держава стає повноважною накласти на особу більш м’які заходи відповідальності, цей закон, як такий, що має матеріальну підставу для зворотної дії в часі і підпадає під формальну (частину 1 статті 5 КК України), має зворотну дію в часі, тобто на його підставі визначають повноваження в існуючих правовідносинах кримінального переслідування.
Таким чином, набуття чинності законом, який декриміналізує вчинене особою діяння чи пом’якшує кримінальну відповідальність за нього, впливає на повноваження держави в уже існуючих правовідносинах кримінального переслідування. Такий закон або скасовує це повноваження (у випадку скасування кримінальної відповідальності) або змінює його таким чином, що держава отримує повноваження призначити покласти на особу правообмеження у меншому розмірі (у випадку пом’якшення кримінальної відповідальності). Очевидно, що при скасуванні повноваження держави на притягнення особи до відповідальності зникає зміст правовідношення, а, отже, саме правовідношення припиняється, при зміні ж повноваження держави правовідношення продовжує існувати, але вже з іншим змістом.
Закон же, яким скасовується проміжний закон, і діяння знову визнається злочином чи посилюється кримінальна відповідальність за таке діяння, не відновлює припиненого правовідношення і не змінює існуючого. Такий закон, по відношенню до проміжного закону є більш суровим, а тому він не може мати зворотної дії, не може змінювати ті повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності, які визначені “проміжним” законом. Він не діє щодо такого правовідношення, оскільки для цього немає ні матеріальних, ні формальної підстави. Слід погодитися з Е.Т. Борисовим у тому, що закон, який скасовує чи пом’якшує кримінальну відповідальність, одного разу набувши чинності, зберігає свою дію щодо всіх діянь, які входять до кола його юрисдикції, при чому як тих, щодо яких він має пряму дію, так і тих, щодо яких він має зворотну дію
