Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

Другу групу складають Кримінальні кодекси тих країн, в яких прямо застерігається, що кримінальний закон може мати зворотну дію щодо кримінального правовідношення незалежно від стадії, на які воно знаходиться. Такі положення передбачені, зокрема, у пункті 4 розділу 2 Кримінального закону Ізраїлю, який передбачає, що “у випадку, коли забороненість злочину анульована після його вчинення, кримінальна відповідальність за його вчинення має припинитися; процес, який був початий має припинитися; якщо вирок постановлений, його виконання має бути припинене; і наслідки, які витікають із засудження більше не повинні існувати”. Пункт 5 розділу 2 цього ж Закону містить аналогічні положення щодо часових меж зворотної дії кримінального закону, який пом’якшує кримінальну відповідальність[772]. Відповідно до частини 2 статті 2 КК Іспанії “закон, що поліпшує становище особи, має зворотну силу, хоч би вирок був винесений і приведений у виконання”[773]. Відповідно до частини 3 статті 1 КК Південної Кореї “коли закон змінений після того, як вирок за злочин, який вчинено згідно закону став остаточним, і такі дії таким чином більше не визнаються злочином, виконання покарання повинне бути прощене”[774]. Подібного змісту положення містяться також в КК Киргизстану[775], Кримінальному законі Латвійської Республіки[776], у КК Польщі[777], КК Російської Федерації[778], КК Узбекистану[779] та кримінальних законах деяких інших країн.

До другої групи примикає і КК України, частина 1 статті 5 якого встановлює, що кримінальний закон, який має зворотну дію в часі “поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість”. Очевидно, що таким формулюванням законодавець спеціально підкреслив, що закон має зворотну дію як щодо тих кримінальних правовідносин, які знаходяться на стадії кримінального переслідування, так і щодо тих, які вже пройшли стадію кримінального правовідношення у вузькому сенсі і знаходяться на стадії реалізації державою свого повноваження у формі застосування до особи, яка вчинила злочин, таких заходів кримінальної відповідальності як покарання чи судимість. Така позиція українського законодавця, попри її принципову схвальність, не може не викликати і певних зауважень.

Спеціально відзначаючи, що кримінальний закон може мати зворотну дію в часі щодо правовідносин, в яких особа відбуває покарання, або відбула покарання, але має судимість, законодавець, тим самим, дещо обмежує коло правовідносин, в яких такий закон може мати зворотну дію. Сказане стосується тих кримінальних правовідносин, в яких держава відмовилася від реалізації призначеного особі покарання, звільнивши її від його відбування з випробуванням (статті 75, 79 та 104 КК України). У згаданих випадках особі встановлюється іспитовий строк тривалістю відповідно від одного до трьох років (частина 3 статті 75 КК України) або у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільненого від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку (частина 1 статті 79 КК України). Ці строки, як уже відзначалося вище, є одним із заходів кримінальної відповідальності, а тому їх пом’якшення також створює матеріальну підставі для зворотної дії кримінального закону в часі. Разом з тим, частина 1 статті 5 КК України таку дію ускладнює, оскільки говорить, лише про осіб, які відбувають покарання, або відбули покарання, але мають судимість. Ясно, що аналізовані заходи кримінальної відповідальності не є покаранням, а особи, що їм піддані, хоч і мають протягом випробувальних строків судимість (пункти 1 і 2 статті 89 КК України), однак ця судимість не є результатом відбуття покарання, як про те говорить частина 1 статті 5 КК України.

З огляду на це та з метою уникнення неоднозначного тлумачення положень частини 1 статті 5 КК України у правозастосовчій практиці, уявляється за доцільне виключити з неї слова “відбули покарання але”. У такому разі, з урахуванням інших запропонованих вище змін до частини 1 статті 5 КК України, вона могла б набути такого виду: “Кримінальний закон, який скасовує або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або мають судимість”.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що часові межі зворотної дії кримінального закону в часі, нижньою з яких є момент виникнення кримінального правовідношення, а верхньою момент набуття чинності кримінальним законом, не залежать від того, на якій стадії розвитку знаходиться те кримінальне правовідношення, щодо якого кримінальний закон може мати зворотну дію. Це може бути як стадія кримінального переслідування (у такому разі кримінальний закон має так звану “просту” зворотну дію), так і стадія кримінально-виконавчого правовідношення, коли закон вже має так звану “ревізійну” зворотну дію. При цьому на стадії кримінально-виконавчого правовідношення кримінальний закон може мати зворотну дію незалежно від того, виконання якого заходу кримінальної відповідальності відбувається: покарання (у тому числі й таких заходів, як умови звільнення від нього), випробувальних строків при звільненні від покарання чи судимості. У кожному випадку, кримінальний закон матиме зворотну дію за наявності матеріальної та формальної підстави до того.

Важливим для визначення часових меж зворотної дії кримінального закону є лише встановлення того, що кримінальне правовідношення на момент набуття таким законом чинності, з