Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб. - Валеріан Васильович Молдован
Знайдений ніж не було направлено до криміналістичної лабораторії, отже не було доказано, що це була людська кров, а тим паче кров вбитого Баранова К. Г. Ця можливість втрачена, бо ніж; після прилучення до справи хтось ретельно витер.
Є ще одне важливе питання — це питання, у кого був ніж в вечір вбивства, під час бійки? З цього приводу у нас є тільки показання свідків Чорного і Нюпенка. Вони говорять про те, що, Чорний ніж відібрав у Бурка Л. Д. безпосередньо перед бійкою.
Отже, це виключає нанесення Бурком Л. Д. ножем удару Баранову К. Г. Тому і факт знаходження недалеко від місця злочину ножа, який належав підсудному Бурку Л. Д., не є доказом проти нього. Логічний ланцюг міркувань приводить до висновку, що Бурко Л. Д. не вбивав Баранова К. Г.
Але ж чому в ніч убивства Бурко Л. Д. втік із села? Це питання задавалося йому неодноразово під час досудового слідства. Не можна не задати цього питання, бо необхідно пояснити, чому людина, яка почуває себе невинною тікає за 150 кілометрів від місця вчинення злочину і переховується там більше місяця. На ці питання Бурко Л. Д. дав одну відповідь: «Тесленко і Мазур сказали мені, що я вбив Баранова К. Г., вдаривши його головою, я злякався відповідальності і втік». Він перелякався, уявлення малює йому жах його становища. Все це підігрівається алкоголем, він втрачає спроможність логічно мислити, порівнювати факти, робити висновки.
В цей час він гадав, що тільки виїхавши з села він врятується від гніву родичів загиблого, сховається від слідства, суду і відповідальності за вбивство. Він дзвонив родичам в село, і в своїх розмовах казав, що ніколи не бажав смерті Баранову К. Г. і не міг припустити, що можна убити людину ударом голови.
В одній з телефонних розмов родичі йому розповіли про подробиці смерті Баранова К. Г. І тут з ним відбувається приблизно те, що і в день трагедії. І якщо важко пояснити його втечу, то не важко пояснити його повернення. Він приходить до районного відділенні міліції і дає пояснення, в яких він заперечує убивство ним Баранова К. Г. Повернення Бурка Л. Д. — це не явка з повинною, це прагнення зняти з себе обвинувачення за злочин, якого він не вчиняв.
Заперечуючи і спростовуючи докази, зібрані проти Бурка Л. Д., я прагну довести невинність підсудного в нанесенні ним смертельних ран Баранову К. Г. Але я не можу і не хочу заперечувати його вини взагалі. Бурко Л. Д. винен, але винен у вчиненні іншого злочину. Він лихословив у громадському місці, побився з племінником Баранова, а потім і самим Барановим К. Г. Його бійка з Барановим К. Г. пов’язана з цим убивством лише часом і місцем. Але цей зв’язок — не зв’язок співучасника. Той, хто наніс удари ножем, діяв сам, без будь-якої змови з Бурком Л. Д., його бійка з Барановим К. Г. є самостійний злочин.
Ці дії Бурка Л. Д. повинні бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 КК України.
Вирішуючи питання про міру покарання, згадайте життя підсудного, життя юнака, який добре навчався в школі, був чуйним товаришем, добросовісно працював, добре піклувався про своїх непрацюючих, песійного віку батьків. Його злочин — це не логічне завершення безшабашного життя людини, яка розважається пияцтвом і бійками, а прикрий і трагічний виняток, що ніяк не характеризує його.
Проаналізувавши все викладене і враховуючи ступінь вини Бурка Л. Д., я вважаю, що ви знайдете підстави для обрання більш м’якої міри покарання в межах ч. 1 ст. 296 КК України.
9.2.5. Промова у справі БуцкаШановний головуючий, Ваша Честь, Високий суд!
Високий не стільки за тієї причини, що Ви знаходитесь на подіумі, а тому, що волею держави Вам довірено правосуддя: право шукати та знайти істину, право високим іменем держави виносити вердикт.
Стіни цього залу бачили та чули багато. Одних приводили сюди під конвоєм — озлоблених та непримиренних, інші з каяттям просили у суда поблажливості та милості. Буцко ж прийшов в цей зал в пошуку істини. Прийшов з надією знайти її та острахом не відшукати.
Справа в тому, що людину схопили серед ночі, побили, завдавши тілесні ушкодження середньої тяжкості і це тільки тому, що він як міг захищав свою честь та гідність, його ж (щоб самим не нести відповідальність) садять на лаву підсудних. Благо ж — 74 роки на цьому спеціалізувались. Ось очевидний факт: нічний напад продовжується і сьогодні. Такий спосіб захисту власного беззаконня обрали працівники міліції перед острахом нести відповідальність за побиття Буцка. Чи кращий це спосіб?! Слово за Високим судом.
Шановний суддя, захист виражає впевненість, що претензій до поведінки Буцка з боку сержантів Мельника та Попова не могло бути, так як він не був у стані сп’яніння (від 150 грамів не п’яніють), одягнений був по-домашньому і нецензурно на вулиці не лаявся. А взагалі, він проводжав до автобусної зупинки свого друга Гасанова С. С., щоб нічого по дорозі не трапилось. Сержантам же необхідно було виконувати план по наведенню громадського порядку і вони вирішили їх затримати. Тут з дозволу суду, я хотів би звернутись до показань трьох свідків, щоб дати оцінку цьому моменту.
А. с. 13, том 1 — майор Зорков В. В.: «...при мені на вулиці Буцко не лаявся, працівників міліції не зневажав».
А. с. 24, том 2 — Куліков Л. М.: