Гра у відрізаний палець - Андрій Юрійович Курков

– Дивно, – прошепотів він, оглядаючись на всі боки. – Вони що, всі пішли на фронт?

Пригинаючись і змусивши пригинатися бельгійця, вони пробігли до будинку і біля самого будинку зупинилися, побачивши знайомий малиновий «ягуар» і поряд із ним труп молодого хлопця в костюмі. Хлопець, видно, падав, простягнувши руки вперед, і тому його піджак задерся до грудей, оголивши на сідницях легку кобуру з пістолетом, яким він не встиг скористатися.

Сахно змусив бельгійця лягти ниць. Сам нахилився й забрав пістолет. Перевірив обойму й сам до себе кивнув. Наказав Нікові поглядом залишатися на місці, а сам, пригинаючись, пробіг за машину і потім за ріг будинку. Повернувся хвилини через три з двома пістолетами в руках. Один простягнув Ніку.

– Чиста робота! – прошепотів він. – Вони навіть подумати не встигли, що їх у рай відправляють! – кивнув він на труп, що лежав біля машини. – Там іще один, – кивнув він у той бік, звідки повернувся. – Більше нікого, я будинок обійшов.

– Хтось виконав нашу роботу, – прошепотів Нік.

– Незамінних людей немає! Ходімо всередину, – перебив його Сергій. – Бери бельгійця і відчиняй ним двері.

Двері в будинок виявилися незамкнуті. Ведучи попереду себе «хлопця для биття», Нік і Сахно пройшли через широкий неосвітлений хол і зупинилися перед сходами на другий поверх.

– Зажди хвилинку, я перевірю, – прошепотів Нікові Сергій і сховався за дверима.

Хвилинка розтягнулася на кілька. У хол Сахно повернувся облизуючись. Простягнув Нікові шматок салямі.

– Підкріпися! Там нікого немає.

Килимове покриття сходів робило їх кроки абсолютно нечутними. Сходи вивели їх у маленький затишний хол із невеликим старовинним комодом по центру, злегка освітлений крізь матове скло лівих дверей. За іншими трьома дверима цього холу світла не було.

Сахно змусив бельгійця зробити два кроки до дверей, за якими горіло світло. Вони завмерли, прислухаючись. І раптом телефонний дзвінок змусив усіх трьох здригнутися. Три рази він продзеленчав за дверима, потім щось клацнуло. Затамувавши подих, Нік і Сахно прислухалися. Через двадцять-тридцять секунд пролунав писклявий сигнал автовідповідача. Потім голос, що залишав повідомлення, зазвучав гучно, мовби був пропущений через підсилювач.

– Я передзвоню за годину, і якщо у вас усе ще не буде бажання відповідати на запитання, у мене більше не буде бажання їх задавати, – монотонно мовив голос, що здався Нікові знайомим.

– Це Уберкрафт, – прошепотів він Сергію.

Сергій кивнув.

– Тримай хлопця за руки, – прошепотів він Ніку. – Коли я відчиню двері, штовхай його з усієї сили досередини. Потім заскакую я, тоді ти. Стріляй в усе, що рухається!

Нік стиснув у лівій руці пістолет, праву поклав на спину бельгійця й відчув, як той тремтить. Його тремтіння почало передаватися Ніку. «Хоча б швидше!» – подумав він.

Сергій узявся за ручку дверей, рвонув її на себе. Нік тут же щосили заштовхнув у отвір бельгійця, і він полетів, натикаючись по дорозі на якісь меблі. Сергій, стискуючи в руці пістолет, устрибнув у кімнату, як у басейн, на льоту перевертаючись, аби впасти на спину. У раптовому шумі та тріскоті Нік, немов оглушений, просто зробив крок уперед і оглянув кімнату приголомшеним поглядом.

Бельгієць, що розламав собою навпіл міцний журнальний столик, лежав обличчям униз. Брудні підошви його важких черевиків були незграбно вивернуті за принципом «носки докупи, задники – нарізно». Поряд із його головою блищали осколки склянки, із перевернутої пляшки «Джонні Вокер» витікало віскі. Праворуч у кріслі нерухомо сидів блідий як смерть Вайнберг. Сірий спортивний костюм робив його схожим на втомленого штангіста. Видно, до виниклого шуму він курив, і тепер сигарета, що впала на м’який підлокітник, роз’їдала своїм вогником чорний велюр крісла. Сахно зі скошеним од болю обличчям підводився з підлоги, все ще стискаючи в руці пістолет і не зводячи погляду з хазяїна будинку.

– Ти сам? – запитав він хазяїна. Той мовчав, усе ще не в змозі прийти до тями.

Сахно звівся на ноги. Озирнувся навсібіч. Підійшов упритул до Вайнберга і зацідив його в обличчя навідліг.

– Ти сам тут? – повторив він своє запитання.

– Так, – неголосно мовив хазяїн.

– Ну що, говоритимемо? – запитав Сахно, нахиляючись до Вайнберга.

Раптом він помітив на підлокітнику крісла проїдену іскрами діру, швидко підняв із підлоги пляшку віскі й залив пожежу, що зароджувалася. Знову подивився на Вайнберга.

Той мовчав. Очі виявляли цілковиту байдужість.

Сахно ще раз зацідив його з розмаху, але це не привело його до тями.

Нік підійшов ближче.

– Може, напився з горя? – припустив він.

– Треба протверезити, – мовив Сахно, не обертаючись. – Піди перевір кімнати на цьому поверсі. Знайди ванну і наповни холодною водою!

Нік заглянув у інші кімнати. Нікого. Ванну знайшов не відразу. Вхід у неї був зі спальні. Набравши у ванну холодної води, Нік повернувся.

На обличчі Вайнберга вже з’явився синець, але вираз самого обличчя не змінився.

Погляд Ніка вловив миготіння маленької зеленої лампочки на великому телефонному апараті. Підійшов ближче і побачив на моніторі апарата дату, час і напис «3 повідомлення».

Нік натиснув на кнопку прослуховування повідомлень. Одразу пролунав довгий писк, і Сахно, обернувшись, теж зупинив свій погляд на апараті.

Перше повідомлення було вже знайомою погрозою від того ж худого гостроносого Уберкрафта, який до недавнього часу керував Ніком і Сергієм по телефону. Друге ж виявилося набагато цікавішим.

«Нікуди не йди, вислали «форд-транзит». До ранку буде. Посадочна готова»,

– чітко мовив красивий, мало не дикторський голос.

Третім ішло вже почуте з-за дверей останнє попередження Уберкрафта.

– Треба було його пришити, – мовив, прослухавши повідомлення, Сахно. – Ванну набрав?

Нік кивнув.

Вайнберг був опецькуватий, досить огрядний чоловік, і Нік зітхнув, уявивши, як важко його тягнутиме. Але, на подив, той раптом сам підвівся з крісла.

– Він не п’яний, – мовив Сергій, пильно вдивляючись у вічі хазяїна.

Сахно розстебнув блискавку на спортивній куртці Вайнберга, стягнув її, залишивши хазяїна в синій футболці. Діловито пройшовся поглядом уздовж вен на руках, видно, у пошуках слідів од уколів. Нічого не виявивши, наблизив до носа недопалок його останньої сигарети. Кинувши його на паркет, повернув погляд на хазяїна будинку.

– За «колесами» ховався, – мовив невдоволено Сергій.

Бельгієць засовався, не без зусиль перекинувся на спину. Подивився на всіх божевільними очима. Сахно мовчки показав йому кулак. Потім повернувся до Ніка.

– Ходімо скупаємо його… Сподіваюся, він не переборщив із «колесами».

Залишивши «хлопця для биття» в кімнаті, вони вивели Вайнберга через хол другого поверху в спальню, потім у ванну. Йшов він повільно. Здавалося, навіть нічого не бачачи перед собою.

Слухняно заліз у холодну воду просто в спортивних штанях і футболці.

– Там