Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

могутній інтелект можуть виходити за межі часу й простору для того, щоб запропонувати світові новий витвір. Годі заперечувати, що такі ідеї, як ця, несуть у собі якусь істину. Одначе можливості для праці, які надаються в культурі великому й ориґінальному розумові, ніколи не бувають необмеженими, як водночас є слушним і те, що великий талант завжди ставиться з глибокою пошаною до того, що вже зроблено раніше іншими, і до здобутків даної галузі науки. Праця попередників, інституційне життя наукової галузі, колективна природа будь-яких наукових заходів: усе це, не кажучи вже про економічні та суспільні обставини, зазвичай применшує результати індивідуальної діяльності вченого. Наукова галузь, подібна до орієнталізму, має кумулятивну та корпоративну ідентичність, Що особливо проявляється у її зв’язках із традиційним знанням (класикою, Біблією, філологією), державними та громадськими інституціями (урядовими установами, {264} торговельними компаніями, географічними товариствами, університетами), а також творами узагальненого характеру (подорожні нотатки, наукові студії, фантастика, описи екзотичних місцевостей та реалій). Для орієнталізму це обернулося таким собі консенсусом: правильними для орієнталіста уявляються певні речі, певні види тверджень, певні види діяльності. На них він будує свою працю й дослідження, а вони, у свою чергу, здійснюють потужний тиск на нових авторів та вчених. Таким чином, орієнталізм можна розглядати як певний спосіб реґуляризованих (або орієнталізованих) творів, бачень та досліджень, домінованих імперативами, перспективами й ідеологічними упередженнями, які годяться для Сходу. Схід повчають, досліджують, управляють ним і висловлюються щодо нього з певною стриманістю.

Таким чином, Схід, яким його зображує орієнталізм, — це система репрезентацій, обрамлена всією сукупністю сил, які привели Схід у західну науку, західну свідомість, а згодом — у західну імперію. Якщо в цьому визначенні орієнталізм видається більш політичним, аніж неполітичним, то це передусім тому, що, як на мене, орієнталізм став продуктом певних політичних сил та видів діяльності. Орієнталізм — це школа інтерпретації, матеріалом для якої є Схід, його цивілізації, народи й реґіони. Його об’єктивні відкриття — робота незліченних самовідданих учених, які редаґували тексти й перекладали їх, кодифікували граматики, писали словники, реконструювали мертві епохи, продукували знання, яке можна було верифікувати в позитивістський спосіб, — завжди зумовлювалися й зумовлюються тим фактом, що його істини, як і будь-які висловлені істини, втілені в мові, а що таке істина мови, сказав одного разу Ніцше, як не

«мобільне військо метафор, метонімів та антропоморфізмів — одне слово, сума людських взаємин, підсилених, транспонованих і прикрашених поетично та риторично, — які після тривалого застосування видаються твердими, канонічними й обов’язковими для всього народу: істини — це ілюзії, про які давно забуто, чим вони є насправді» 1. {265}

Можливо, погляд, висловлений Ніцше, вразить нас як надто нігілістичний, але принаймні він приверне увагу до того факту, що Схід, відколи він став існувати у свідомості Заходу, був словом, до якого згодом доточено безліч найрозмаїтіших значень, асоціацій та коннотацій, котрі не обов’язково мали стосунок до реального Сходу, а радше до галузі, дотичної до цього слова.

Отже, орієнталізм — це не лише позитивна доктрина про Схід, що існує в якийсь певний час на Заході; це також впливова академічна традиція (коли йдеться про академічного спеціаліста, якого називають орієнталістом), а ще сфера інтересів, окреслена мандрівниками, комерційними заходами, урядовими інституціями, воєнними експедиціями, читачами романів і розповідей про екзотичні пригоди, істориками природознавства та паломниками, для яких Схід є особливим видом знання про певні конкретні місця, народи та цивілізації. У стосунку до Сходу виникло багато часто вживаних ідіом, і ці ідіоми міцно вкоренилися в європейському дискурсі. Під ідіомами залягав цілий шар доктрини про Схід; ця доктрина була витворена на основі досвіду багатьох європейців, і всі різновиди цього досвіду збігалися в стосунку до таких істотних аспектів Сходу, як східний характер, східний деспотизм, східна чуттєвість і таке інше. Для будь-якого європейця на всьому протязі дев’ятнадцятого сторіччя — і я вважаю, що так можна сказати без жодних застережень, — орієнталізм був саме такою системою істин, істин у ніцшеанському розумінні цього слова. Тому ми не помилимося, вважаючи, що кожен європеєць був послідовним расистом, імперіалістом і чи не цілковито етноцентричним у своїх поглядах стосовно Сходу. Ми трохи пом’якшимо гостроту цих ярликів, принагідно згадавши, що людські суспільства, принаймні більш розвинуті культури, рідко пропонували індивідові щось інше, окрім імперіалізму, расизму та етноцентризму, коли йшлося про взаємини з «чужими» культурами. Таким чином орієнталізм допомагав загальним тенденціям ( і сам мав від них підтримку) культурного тиску, які сприяли усталенню відчуття різниці між європейською та азіатською частинами світу. Я схильний твердити, що орієнталізм є фундаментально політичною доктриною, яка була силоміць накинута Сходові, оскільки Схід був {266} слабший, аніж Захід, а Захід розглядав відмінність Сходу як його слабкість.

Це твердження було висловлене раніше, в розділі першому, і майже все, що було висловлено на подальших сторінках, мислилося як його обґрунтування. Саме існування такої «галузі», як орієнталізм, при тому, що на Сході відповідного еквівалента не існує, свідчить про нерівне співвідношення сили між Сходом і Заходом. Про Схід написано багато, і вже з цього можна бачити, що взаємини Європи зі Сходом здійснювалися у ґрандіозних масштабах. Але вирішальним покажчиком сили Заходу є те, що не можна навіть порівнювати обсяг руху жителів Заходу на Схід (починаючи з кінця вісімнадцятого сторіччя) з рухом жителів Сходу на Захід. Навіть обминувши увагою той факт, що на Схід постійно пересувалися армії, працівники консульської служби, купці та наукові й археологічні експедиції, число людей, які мандрували з ісламського Сходу в Європу між 1800 і 1900 роками, було мізерним, якщо порівняти його з числом тих, хто подорожував у зворотному напрямку 2. Крім того, люди, які мандрували зі Сходу на Захід, прибували туди, щоб повитріщатися на здобутки вищої культури та повчитися в неї; цілі, що їх ставили перед собою західні мандрівники на Схід, були, як ми вже бачили, зовсім протилежного порядку. Крім того, за приблизною оцінкою, в часовому проміжку від 1800 р. до 1950 р. було написано до 60 тисяч книг про Близький Схід. Тут не може бути ніякого порівняння з кількістю книжок, написаних на Сході про Захід. Як культурний апарат, орієнталізм — це цілковита аґресія, активна діяльність, зверхня оцінка, воля-до-істини і знання. Схід існував для Заходу, або так воно здавалося незліченним орієнталістам, чиє ставлення до предмета своїх досліджень було або патерналістським, або відверто поблажливим — якщо, звичайно, вони не були любителями антикваріату, але в цьому випадку «класичний» Схід завдячував своє існування їм, а не гідному жалю