Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький
На той час Терлецькому було шістдесят чотири роки. Йому залишалося прожити ще шістнадцять. Історію решти його життя можна переповісти коротко. Спочатку він жив у Михайлівському монастирі у Києві і працював у секретаріаті Слов’янського доброчинного комітету в цьому місті. 1874 р. Терлецький поїхав в Італію з російським аристократом, князем Демідовим, і провів п’ять років як особистий духівник у помісті Демідова поблизу Флоренції. Це мало бути приємною синекурою для старшої людини, і можна лише здогадуватися, з якими відчуттями Терлецький ще раз відвідав Італію, місце своєї ранньої діяльності. У 1879 р. він повернувся до Києва. Після смерті князя Демідова його вдова надала Терлецькому пенсію, що фінансово забезпечила до кінця його життя. Пізніше Терлецький переїхав до Житомира, у свою рідну Волинську губернію, де він знайшов товариша і покровителя в особі архиєпископа Дімітрія. Коли той переїхав в Одесу, Терлецький у 1881 р. вирушив за ним. Російська православна церква наділила Терлецького званням архімандрита. Він був зв’язаний, мабуть у почесний спосіб, з Одеською духовною семінарією, і потім жив у цьому місті, відійшовши від справ. У ці останні роки він написав “Записки архімандрита...”[212].
О. Володимир Терлецький помер вісімдесятирічним в Одесі 17 січня 1888 р.
ТВОРИ
Терлецький не був професійним письменником. Однак його літературним і журналістським доробком зовсім не варто нехтувати. Подаючи список писань Терлецького, я мав на меті окреслити рамки його інтелектуальних зацікавлень, а також основні напрямні майбутніх досліджень.
Мені були доступні лише дві праці Терлецького. Це програмна політична брошура польською мовою “Słowo rusina” (1849)[213], яка буде детально розглянута в наступній частині статті, та його російськомовні “Записки...”[214]. Вони мають чималу вартість з історичного та літературного погляду. Польський історик Марцелій Гандельсман підкреслює їхню вірогідність[215]. Вони написані у простій, щирій, але водночас сильній манері, без жодної самореклами або особливого виправдовування. Їхньою прикметною рисою є, можливо, емоційна відстороненість. Вони справляють враження праці старої людини, яка зберегла розум і живу пам’ять про минулі події і яка розповідає історію своєї бурхливої молодості та зрілого віку з відстані багатьох років, ніби з другого берега.
Перебуваючи в Австрії, Терлецький опублікував декілька книжок українською мовою: переклад Томи Кемпійського “Наслідування Христа”[216], том перекладів поем Богдана Залеського[217], збірку проповідей[218] та опис своєї другої подорожі до Палестини й Близького Сходу[219]. Остання праця була запланована у трьох томах, але вийшли друком лише перші дві частини першого тому. Як сказано в загадковій примітці бібліографа Івана Левицького, публікація була перервана, оскільки “[її] продовження прийшлось не до смаку галицькій публіці”[220]. Несподіваного клопоту завдали Терлецькому й переклади поем Залеського, які не мали б викликати суперечок. Богдан Юзеф Залеський, поет-романтик і чільний представник т. зв. “української школи” у польській літературі, був товаришем Терлецького в його паризький період. Терлецький присвятив цей том авторові “на пам’ять непохитної дружби”. Але Залеський відмовився від перекладу[221]. Причина цієї напевно болючої для Терлецького відмови була досить своєрідною. Залеський розсердився на те, що книжку друковано кирилицею. У той час багато польських патріотів були переконані, що українська мова — це селянський діалект польської мови. Відповідно до цього, вони вимагали впровадження в українських публікаціях латинсько-польського шрифту і засуджували вживання кириличного алфавіту як засобу, що його використовувала царська Росія.
Протягом десятиліття від 1861 до 1872 р. Терлецький друкує біля десятка статей у львівській газеті “Слово”[222]. Деякі з них досить довгі й тягнуться з номера в номер. Судячи за їхніми назвами, у них ішлося про релігійні та політичні справи або про колишні подорожі Терлецького.
Після переїзду до Росії Терлецький видав книжечку про свої враження від Закарпаття під заголовком “Угорська Русь і відродження свідомості народності між руськими в Угорщині” (“Угорская Русь и возрождение сознания народности между русскими в Венгрии”, Київ, 1874)[223]. Наскільки я знаю, це була остання праця Терлецького, що появилася за його життя. “Записки...” надруковано посмертно. Жодне з писань Терлецького ніколи не передруковувалося.
ПОЛІТИЧНА ДУМКА
Найповніший виклад політичних ідей Терлецького можна знайти у його книжкового обсягу трактаті “Слово русина...” Його пишномовний стиль, від якого віддає проповідницькою риторикою, помітно відрізняється від сухуватої, простої розповідної манери його пізніших “Записок...”
Терлецький трактував політичні справи як людина церкви. Розглядаючи історію різних слов’янських націй, він підходив до неї головно з погляду їхнього релігійного розвитку. Релігія для нього була фундаментом громадянського суспільства. Згідно з Терлецьким, здорове громадянське життя можливе лише тоді, коли воно грунтується на одній справжній релігії — католицизмі. Його філософія історії була провіденційною. Бог призначив кожній нації особливу місію, і Його рука спрямовує всі нації до здійснення їхньої визначеної наперед долі. Коли несподіваний поворот історичних подій і напрямів розвитку відхилявся від провіденційного плану, Терлецький утішав себе думкою, що Божа воля незбагненна.
Проте підставова релігійно-церковна орієнтація Терлецького не робила його реакційним. “При цьому визнаємо, що ми є щирими і сердечними прихильниками всіх належних свобод і рівності у суспільстві, поважаємо й схиляємося перед волею народу, оскільки часто вбачаємо у ній натхнення Боже.., але ми ніколи не були і не є її сліпими прихильниками. Ми не визнаємо її непомильності, яка властива лише одному Богові” (с. 5). Отже, політичне кредо Терлецького можна досить точно означити як християнсько-демократичне. Він віддав належне Пієві IX, “котрий натхненням із неба, відчувши потребу часу, впроваджує благотворні зміни” і котрий, “поєднуючи свободу з вірою, закладає тим самим наріжний камінь майбутнього суспільного порядку” (с. 3).
Початок “Слова...” дивним чином нагадує початок “Маніфеста Комуністичної партії”. “Привид бродить по Європі — привид комунізму”, — проголошували 1848 р. Маркс і Енгельс. Терлецький на рік пізніше стверджував, що з великої пожежі революції 1848 р. піднявся “новий первень, який дрімав багато віків і цілковито невідомий західним людям... Це всеслов’янський первень, що називається в Європі панславізмом” (с. 1–2). Цей феномен, додав Терлецький, знайшов великий відгук; йому давали різні й суперечливі тлумачення. Він мав намір викласти свої власні погляди та переконання, що стосувалися значення слов’янського відродження. Він збирався зробити це як “син Русі,
