Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

Декриміналізація шляхом зміни ознаки осудності можлива, наприклад, при розширенні її медичного критерію. Таке розширення, при прийнятті КК України 2001 року не відбулося, однак принципово воно можливе, і, більше того, відоме історії розвитку кримінального закону України. Так, відповідно до статті 10 КК Української РСР 1927 року неосудними вважалися особи, які вчини суспільно небезпечні діяння “в стані хронічної душевної хвороби чи тимчасового розладу душевної діяльності, чи в іншому хворобливому стані, якщо ці особи не могли усвідомлювати свої дії чи керувати ними”[598]. Як видно, серед медичних критеріїв неосудності не згадано недоумство, яке з’явилося серед таких лише в статті 12 КК України 1960 року. З моменту набуття чинності цим Кодексом діяння, вчинені особами, що страждають недоумством і внаслідок цього не можуть усвідомлювати свої дії чи керувати ними, не визнаються такими, що містять складу злочину. Таким чином, шляхом розширення медичного критерію неосудності була здійснена декриміналізація широкого кола діянь, вчинюваних недоумкуватими особами. Очевидно, що КК України 1960 року в частині розширення медичного критерію неосудності, як такий, що скасовує злочинність діяння, повинен був мати зворотну дію.

З огляду на російський досвід підлягає подальшому обговоренню і проблема вікової неосудності в кримінальному праві. В частині 3 статті 20 КК РФ 1996 року говориться, що “якщо неповнолітній досяг віку, передбаченого частинами першою або другою цієї статті (загальний (16 років) та понижений (14 років) вік – Ю.П.), але внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов’язаного з психічним розладом, під час вчинення суспільно небезпечного діяння не міг повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, він не підлягає кримінальній відповідальності”. Отже, такі неповнолітні були визнані російським законодавцем неосудними[599], а їх діяння декриміналізовані. Виходячи з цього, частина 3 статті 20 КК РФ безумовно повинна мати зворотну дію. Якщо така ідея буде сприйнята й українським законодавцем, то також можна буде говорити про декриміналізацію цілої низки діянь, а, отже, і про матеріальну підставу для зворотної дії кримінального закону в часі.

Певних змін з прийняттям КК України 2001 року зазнала така ознака загального суб’єкта злочину, як досягнення віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності. Сказане, перш за все, стосується відносного звуження кола злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність наставала з 14 років. Так, за КК України 1960 року пониженим був вік для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та необережного вбивства, умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (стаття 123 КК України), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разу перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (стаття 124 КК України), умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (частина 2 статті 125 КК України), незаконне заволодіння транспортним засобом без кваліфікуючих ознак (частина 1 статті 289 КК України) та пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 статті 292 КК України). За вчинення названих злочинів до 1 вересня 2001 року особа могла бути притягнута до кримінальної відповідальності з 14 років. За КК ж 2001 року суб’єктом цих злочинів може бути лише шістнадцятирічна фізична осудна особа. Вчинення ж такого діяння особою, яка досягла 14 років, але не досягла 16, новим КК України декриміналізоване. Отже, ці зміни у визначенні ознак суб’єкта названої групи злочинів безумовно повинні мати зворотну дію.

В окремих випадках можлива декриміналізація певного кола діянь і шляхом введення до складу злочину ознак спеціального суб’єкта, а так само виключення чи такого уточнення цих ознак, внаслідок якого звужується коло осіб, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за певний злочин.

Перш за все, законодавець може перетворити склад злочину із загальним суб’єктом на склад злочину зі спеціальним суб’єктом, декриміналізувавши, тим самим, вчинення такого діяння особами, що не мають спеціальної ознаки. Наприклад, відповідно до статті 129 КК України 1960 року умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законодавством України виборів визнавалося злочином із загальним суб’єктом. Відповідно ж до статті 159 КК України 2001 року такі дії є злочином лише тоді, коли вони вчинені членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища. Отже умисне порушення таємниці голосування іншими особами, які не мають названих спеціальних ознак, було декриміналізоване і в цій частині новий кримінальний закон має матеріальну підставу для зворотної дії. Точно так же і розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, що провадила дізнання, даних попереднього слідства або дізнання відповідно до статті 181 КК України 1960 року було злочином із загальним суб’єктом. Відповідно ж до статті 387 КК України 2001 року це діяння є злочином лише якщо воно вчинене особою, попередженою в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані, або суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання чи оперативно-розшукового органу. Тому згадана стаття КК 2001 року має зворотну дію в частині декриміналізації розголошення даних попереднього слідства чи дізнання особами, які не мають названих ознак спеціального суб’єкта.

В окремих випадках можливе уточнення спеціальних ознак суб’єкта злочину, яке призводить до звуження кола осіб (спеціальних суб’єктів), які підлягатимуть кримінальній відповідальності за вчинення такого злочину. Так, наприклад, відповідно до статті 67 КК України 1960 року розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, визнавалося злочином тоді, коли воно було вчинене особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі. Стаття 328 КК України 2001 року звузила коло спеціальних суб’єктів цього злочину, виключивши з нього осіб, яким такі відомості стали відомі по роботі, тобто осіб, які не є службовими, але мають доступ до відомостей, що складають державну таємницю в силу виконуваних професійних функцій (стенографістка, секретар-машиністка, діловод