Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко
Декриміналізація злочину шляхом внесення змін у визначенні його суспільно небезпечних наслідків можлива декількома способами. По-перше, це може бути виключення з кримінального закону одного з видів суспільно небезпечних наслідків діяння. Так, наприклад, Законом України від 7 липня 1992 року “Про внесення доповнень і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу Української РСР і Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення” була викладена у новій редакції диспозиція частини 1 статті 215 КК України 1960 року[590]. Ця нова редакція, на відміну від попередньої, більше не передбачала в якості суспільно небезпечних наслідків порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту заподіяння істотної матеріальної шкоди. Таким чином були декриміналізовані ті порушення правил безпеки руху чи експлуатації транспортних засобів, які потягли за собою названі суспільно небезпечні наслідки. У зв’язку з цим судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України в ухвалі від 9 серпня 1994 року по справі К. визнала, що оскільки “кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки руху, що заподіяло значну матеріальну шкоду, з ч. 1 ст. 215 КК виключено”, то назване положення кримінального закону в цій частині має зворотну дію[591]. В КК України 2001 року з кола суспільно небезпечних наслідків цього злочину було також виключено заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень. Очевидно, що і в цьому разі, як у вище наведеному прикладі, є підстава для зворотної дії кримінального закону в часі.
По-друге, декриміналізація шляхом зміни визначення суспільно небезпечних наслідків діяння може бути здійснена і при збільшенні того розміру цих наслідків, який є мінімально необхідним для констатації наявності складу злочину. Такий спосіб декриміналізації законодавець вжив, зокрема, коли при прийнятті КК України 2001 року у десять разів підвищив мінімальний розмір кримінально караного ухилення від сплати податків. Якщо згідно частини 1 статті 1482 КК України 1960 року ухилення від сплати податків визнавалося злочином, якщо це діяння призвело до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів які в сто і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то відповідно до частини 1 статті 212 КК України 2001 року таке діяння є злочином, якщо його наслідком є несплата податків, зборів чи інших обов’язкових платежів на суму, яка в тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Таким чином, ухилення від сплати податків на суму від ста до однієї тисячі (виключно) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян було декриміналізоване, і це є підставою для зворотної дії в часі статті (в цій частині) частини 1 статті 212 КК України.
По-третє, про декриміналізацію можна говорити і в тому разі, коли вказівка на суспільно небезпечні наслідки діяння вводиться до складу злочину, який до цього був формальним. Визначення у такому складі його суспільно небезпечних наслідків, звужує коло злочинного, оскільки ті діяння, які підпадали під ознаки цього складу, коли він був формальним, але не призводили до вказаних наслідків, віднині не можуть бути визнані злочинами. Слід відзначити, що тенденція до перетворення формальних складів злочинів на матеріальні, а отже і до декриміналізації низки діянь, досить рельєфно проявилася у новому кримінальному законі України. Так, зокрема, на матеріальні були перетворені ті склади злочинів, які раніше містили в якості своєї ознаки адміністративну преюдицію. Сказане, наприклад, стосується такого злочину як заготівля, перероблення або збування радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції. У частині 1 статті 2272 КК України 1960 року склад цього злочину визначався як формальний. У частині ж 1 статті 327 КК України 2001 року таке діяння є злочином лише тоді, коли воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого. Отже заготівля, перероблення або збування радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції, які мали інші наслідки, чи не мали жодних, у КК України 2001 року були декриміналізовані.
Разом з тим, декриміналізація злочину неможлива шляхом виключення з його складу вказівки на суспільно небезпечні наслідки взагалі. В такому разі відбувається процес, протилежний описаному вище: склад злочину перетворюється з так званого матеріального на так званий формальний, що, навпаки, дає підставу говорити про криміналізацію цілої низки діянь, які не охоплювалися попередньою редакцією закону. Так, наприклад, відповідно до статті 1484 КК України 1960 року фіктивне підприємництво визнавалося злочином лише тоді, коли воно завдало матеріальної шкоди державі, банку, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам. Відповідно ж до статті 205 КК України 2001 року це діяння є злочином незалежно від його наслідків, тобто його склад сконструйований як формальний. Таким чином відбулася криміналізація значного кола діянь, які становлять собою фіктивне підприємництво, але не пов’язані із заподіянням матеріальної шкоди фізичним або юридичним особам чи державі. Доцільність подібних змін кримінального закону, на мій погляд, є досить сумнівною, оскільки домінуючою тенденцією його розвитку має, очевидно, бути конкретизація злочинності діянь. Без сумніву, подібна зміна кримінального закону не може бути й підставою для його зворотної дії в часі.
Досить рідко законодавець вдається до декриміналізації злочинів шляхом введення до їх складів чи звуження таких ознак його об’єктивної сторони, як час, місце, знаряддя чи засоби, спосіб та обстановка їх вчинення. Тим не менше, декриміналізація через зміну цих ознак є теоретично можливою, і, більше того, іноді практично вживаною.
Історії розвитку кримінального закону України відомі випадки, коли до складу злочину
