Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

його доступу до захисника, участь якого була б обов'язковою згідно із законодавством України, якби він обвинувачувався у вбивстві, вчиненому з корисливих мотивів, тобто злочину, у зв'язку з яким його фактично допитували.

Представники заявника в Суді: адвокати Володимир Олевський та Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 6 §§ 1, 3 (с) Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням:

статті 28, 59, 63 Конституції України, статті 4, 22, 28, 46, 48, 61, 130 Кримінально-процесуального кодексу України.

Основні тези:

«Суд повторює, що, хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективну юридичну допомогу захисника, який, у разі необхідності, призначається офіційно, не є абсолютним, воно є однією з основних ознак справедливого судового розгляду. Право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо визнавальні показання, отримані під час допиту особи правоохоронними органами без доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження» (§ 37)

«…Суд знову висловлює своє занепокоєння ще одним прикладом такого зловживання, коли, не дивлячись на те, що заявник був першочергово затриманий за підозрою у вчиненні більш тяжкого злочину, органи слідства пізніше «штучно» зменшили ступінь тяжкості обвинувачення, щоб кваліфікувати його за статтею Кримінального кодексу, яка не передбачає обов’язкове надання адвоката підозрюваному…» (§ 40)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–107185

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1321360325

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Фастівського місьрайонного суду Київської області від 27 вересня 2013 року, справа № 1/381/36/13, суддя Бончев І.В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38072706

Тези із рішення: «…Така сама, виключно критична правова позиція у частині ставлення до визнавальних показань, отриманих під примусом і за відсутності захисника висловлена ЄСПЛ.».

2) рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2014 року, справа № 344/628/14-к, судді: Стефанів Н. С., Томенчук Б. М. та Фіцак Т. Д.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40288686

3) рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 17 жовтня 2014 року, справа № 676/1445/13-к, суддя Воєвідко Я.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41111085

4) рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2015 року, справа № 345/4222/14-к, суддя Гавриленко В. Г.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44611537

5) рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 червня 2015 року, справа № 501/3389/14-к, суддя Семенов О. А.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45638210

3) рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 травня 2015 року, справа № 522/7888/14-к, суддя Капля О.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44174865

Тези із рішень: «…Європейський суд з прав людини застосував у своїй практиці… різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими. Положення ч. 1 статті 87 КПК України, повністю відповідають практиці Європейського суду з прав людини щодо допустимості доказів.».

7) рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 червня 2015 року, справа № 486/905/15-к, суддя Волкова О.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44623415

Теза із рішення: «…Під час розгляду клопотання слідчим суддею було встановлено системні порушення норм КПК України, які є нормами національного законодавства та проігноровано органами досудового слідства практику Європейського суду з прав людини..».

8) рішення Зміївського районного суду Харківської області від 09 липня 2015 року, справа № 621/1240/15-к, суддя Нестерцова Н. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46620803

Теза із рішення: «.Європейський суд при розгляді справ проти України констатує порушення 1 і п/п «с» п. 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується права заявника на захист і не свідчення проти себе.»

Боротюк проти України, № 33579/04, 16 грудня 2010 року

Фактичні обставини справи: 19 квітня 2003 року заявника затримали та взяли під арешт у відділку міліції за нанесення своєму сусідові тілесних ушкоджень, що спричинили смерть. Наступного дня заявник написав «явку з повинною». Того ж дня пізніше його допитали як підозрюваного без присутності адвоката, так як він підписав відмову від захисника. Згодом в той день його ще раз допитували без захисника. Батьки заявника уклали договір з адвокатом, але їй відмовили в доступі до клієнта, вказавши, що заявник допитується як свідок і не потребує обов’язкового юридичного представництва. В ніч з 20 на 21 квітня було проведене відтворення обстановки та обставин події під відеозапис, заявник знову повторив своє зізнання. Була змінена кваліфікація на умисне вбивство. Заявника взяли під варту 22 квітня за рішенням Сарненьского районного суду та відвезли до Рівненського слідчого ізолятору. Заявник неодноразово клопотав про заміну йому запобіжного заходу, але отримав 9 відмовних постанов із формальною вказівкою на тяжкість злочину та можливість його ухилення від слідства та суду. 30 квітня слідчий задовольнив клопотання адвоката про допуск до клієнта. Після чого заявник відмовився від усіх наданих раніше ним показів. Справа була передана до суду. Заявник заявив в суді про свою невинуватість. Однак 17 листопада 2004 року суд виніс обвинувальний вирок з покаранням у вигляді 12 років позбавлення волі. В апеляції заявник розповів, що надав перші зізнання під тиском, а саме йому не давали ліків (він був багато років хворим на нецукровий діабет), необхідної їжі, води, сну, а також били по