Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

Фактичні обставини справи: 21 лютого 2002 року заявник був засуджений до 13 років позбавлення волі. Під час відбування покарання у Криворізькій виправній колонії відносно заявника порушили ще одну кримінальну справу за участь у декількох тяжких злочинах. В ході судового розгляду заявник поскаржився на катування з боку працівників міліції під час досудового слідства. Суд доручив Дніпропетровській прокуратурі розслідувати скарги заявника, яка встановила, що жорстокого поводження відносно заявника не було. Заявник утримувався під вартою в Дніпропетровському слідчому ізоляторі в період з 27 січня 2004 року по 4 серпня 2006 року в неналежних умовах: недостатня жила площа, погане освітлення, вентиляція, харчування, стан туалету та якість медичної допомоги. Заявник поскаржився на ці умови до прокуратури, але відповіді не отримав. Дніпропетровський обласний апеляційний суд виніс 6 січня 2005 року обвинувальний вирок і заявника засудили до довічного позбавлення волі. Заявник оскаржив вирок. Чотири рази його привозили до апеляційного суду на ознайомлення з матеріалами справи. Він проглянув частину матеріалів, підписав протокол, підтвердивши цим, що ознайомився з усіма томами. Заявник повідомив про це касаційний суд, прохаючи ще часу на ознайомлення. Верховний Суд України відмовив. 4 жовтня 2005 року касаційний суд провів засідання без присутності адвоката заявника, залишивши вирок без змін. В ході розгляду скарги заявника Європейський Суд просив апеляційний суд надати деякі матеріали зі справи, але отримав відмову з мотивуванням, що національне законодавство не передбачає яких-небудь зобов’язань щодо надання копій документів у справах. Подібну відповідь отримала мати заявника.

Суд встановив, умови тримання заявника під вартою були нелюдськими та такими, що принижують гідність; у національному законодавстві були відсутні ефективні та доступні засоби юридичного захисту щодо скарг заявника на неналежні умови утримання в слідчому ізоляторі; заявникові не надали додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи задля підготовки свого захисту; касаційний розгляд відбувся без участі адвоката заявника.

Представники заявника в Суді: адвокати Михайло Тарахало та Андрій Крістенко.

Суд визнав порушення статті 3, статті 6 § 1 у поєднанні з § 3 (b) та (c), статті 13 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 47, 393, 395, 398 Кримінально-процесуального кодексу України.

Основні тези:

«Суд зазначає, що стаття 6 § 3 (b) гарантує обвинуваченому «адекватний час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту», а отже, ця гарантія означає, що підготовка захисту по суті головних обвинувачень може включати проведення з його боку всіх «необхідних заходів». Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без перешкод можливості викласти суду, який розглядає справу, всі необхідні аргументи захисту і таким чином вплинути на результат провадження. Крім того, до засобів, необхідних кожному, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, належить можливість ознайомитися — для цілей підготовки свого захисту — з результатами розслідувань, які проводилися протягом усього провадження у справі» (§ 65)

«…Враховуючи серйозність обвинувачень, висунутих проти заявника, та тяжкість вироку, винесеного йому судом першої інстанції, Суд вважає, що допомога адвоката на даному етапі мала велике значення для заявника, тим більше, беручи до уваги обмежений період часу (тридцять годин), наданих заявникові на ознайомлення з матеріалами справи приблизно за півроку до початку слухань…» (§ 71)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–108506

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1329472969

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 листопада 2012 року, справа № 10/1690/472/2012, судді: Давиденко Е. В., Голубенко Н. В. та Гонтар А. А.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27625325

Теза із рішення: «…підпункт пункту 3 статті 6 гарантує обвинуваченому «адекватний час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту», а отже, ця гарантія означає, що підготовка захисту по суті головних обвинувачень може включати проведення з його боку всіх «необхідних заходів». Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без перешкод можливості викласти суду, який розглядає справу, всі необхідні аргументи захисту і таким чином вплинути на результат провадження…. Крім того, до засобів, необхідних кожному, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, належить можливість ознайомитися — для цілей підготовки свого захисту — з результатами розслідувань, які проводилися протягом усього провадження у справі …»

Фактичні обставини справи: В березні 2006 року заявник, який відбував на той час в колонії покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення декількох умисних вбивств, зізнався ще в одному вбивстві. Заявникові був призначений державою безоплатний адвокат, який представляв його на досудовому слідстві та в суді першої інстанції. 7 листопада 2006 року Апеляційний суд Київської області виніс обвинувальний вирок, призначивши заявникові покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Заявник подав касаційну скаргу, з-поміж іншого, вказавши, що у нього немає коштів на правову допомогу. 22 лютого 2007 року Верховний Суд України без участі захисника заявника залишив вирок без змін.

Суд встановив, що заявникові було несправедливо відмовлено в наданні безоплатної правової допомоги у Верховному Суді України, обмеження права заявника на захист відбулося в результаті відсутності якої-небудь процедури призначення безоплатного адвоката на тій стадії судового розгляду, коли безоплатне юридичне представництво уже не вважається обов’язковим за Кримінально-процесуальним кодексом України.

Представник заявника в Суді: адвокат Михайло Тарахкало.

Суд визнав порушення статті 6 § 3 (с) Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 115 Кримінального кодексу України, статті 45, 383, 398 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

Основні тези:

«Серйозність ситуації в цьому випадку очевидна… згідно з практикою Суду інтереси правосуддя в принципі вимагають забезпечення