Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

Це видання народилось з дуже невеликого дослідження, яке ми проводили для власної мети: як справи, що були виграні нашими адвокатами і юристами у Європейському суді з прав людини, впливають на щоденну практику українських судів. На наш подив, у реєстрі судових рішень виявилось достатньо багато посилань на «наші» справи. Це підштовхнуло нас провести більш ретельне та ґрунтовне дослідження використання цих справ, а також з’ясувати підхід суддів до застосування практики Європейського суду.

Часто проблема виконання рішень Європейського суду зводиться до очікувань від законодавця внесення відповідних змін до законів. Але насправді ця проблема більш широка і складна: це зміна підходів до вирішення певних питань, зміна поглядів на проблему і, якщо брати в цілому, зміна парадигм у правовій культурі суспільства. І тут головну роль відіграють юристи, перш за все судді, які впроваджують підходи, що ґрунтуються на концепціях прав людини, у щоденну практику. На відміну від політиків — робота суддів не спирається на вподобання широкого загалу, часто суперечить емоційним очікуванням суспільства. І дуже нелегка справа — застосувати тлумачення, цілком правильне і прогресивне, не розраховуючи на підтримку прихильників, не сподіваючись навіть на схвалення вищих судів, не очікуючи визнання у наукових колах. Але тим більш цінними є такі Вчинки — у самому високому значенні цього слова — звичайних суддів, які мали твердість вирішувати і діяти всупереч всім несприятливим факторам.

Враховуючи сучасну тенденцію огульної критики судової системи і суддів, ми вважаємо дуже своєчасним висловити вдячність і повагу до хай неквапливого, але достатньо послідовного руху до впровадження стандартів прав людини в судову практику України.

УГСПЛ і далі буде досліджувати роль суддів у імплементації практики ЄСПЛ. І це дослідження є лише першим кроком до постійного моніторингу цього аспекту судової діяльності.

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини, адвокат Аркадій Бущенко

В Україні діє романо-германська система права, де закон має пріоритет над прецедентом. Втім, після ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу, який зобов'язав українські суди при винесенні рішень користуватися прецедентами Європейського суду з прав людини, розпочався рух до англо-саксонської прецедентної системи права. Які ж перспективи цього руху?

«Я вважаю, що різниця між так званими романо-германською системою, що, як вважається, керується законом, і англо-саксонською, де більшу вагу має прецедент, не така вже і велика, якщо відволіктися від доктрин і звернутися до судової практики, — вважає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко. — Судова система не може існувати без прецеденту, незалежно від того, до якої системи її відносять. Законом неможливо врегулювати все, і наші суди все одно керуються пануючими в ній уявленнями про те, як правильно застосовувати закон. А це і є прецедент. Просто в системі прецедентного права всі юристи знають про такий прецедент і покладаються на його силу. В нашій системі це більш негласна політика, яку, по-перше, не так легко виявити, а, по-друге, якою можна знехтувати. Я не бачу великих проблем у переході до прецедентної системи права. Хоча вона більш вимоглива до здатності судді аргументувати своє рішення, але така здатність не менш необхідна і у романо-германській системі».

Втім, деякі юристи вважають, що наші суди ще не готові до запровадження судового прецеденту «в чистому вигляді». Так, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров вважає, що українська правова система базується саме на законах, а не на прецедентах і змінити її не так просто.

Директор Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки Михайло Тарахкало вважає, що систему із пріоритетом закону над прецедентом Україна успадкувала ще від СРСР. «В Україні вже діє Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який встановлює обов'язковість прецедентів Європейського суду для національних судів, — каже Михайло, — але, на мою думку, для нормального функціонування судової системи цього недостатньо. Я знаю, що наразі законодавцями обговорюється можливість запровадження прецедентного права в Україні. І це є вірною тенденцією, в державі має існувати правова визначеність. Звичайній людині має бути зрозуміло, яким чином ухвалюються судові рішення і чому в її випадку суд виносить певне рішення, якщо в аналогічному було зовсім інше. Прецедентне право є найкращим засобом для цього».

«Зміна системи права — це принципова реформа в судочинстві, — вважає адвокат Геннадій Токарєв, — Але, як на мене, судовий прецедент існує незалежно від того, чи встановлений він законом. Адже суди виносять рішення, і вони не мають (хоча у частині випадків і роблять це) робити це без будь-яких обмежень у своєму розсуді. Це ненормально, що судді, навіть в одному суді, виносять протилежні рішення в цивільних справах за однакових обставин справи, або призначають абсолютно різні покарання за вчинення одних і тих же злочинів при подібних характеристиках винної особи. Взагалі-то я не розумію, як може існувати така змішана система права: практика ЄСПЛ вважається джерелом права в Україні, а практика національних судів, наприклад, Верховного Суду України та/або вищих спеціалізованих судів — ні. Вважаю, що в Україні треба на законодавчому рівні вводити судовий прецедент, щоб обмежити розсуд суду, а в багатьох випадках — суддівське свавілля. Власне, це має призвести до того, що в кожному випадку відхилення рішення суду від позиції, визначеної в прецедентному рішенні, судове рішення має бути скасоване, і це вагомий важіль для «уніфікації» судових рішень. Проблема в тому, що вищим судам треба напрацювати усталену судову практику по всім категоріям справ за всіма видами судочинства, та ще й оновлювати її, з виникненням необхідності в цьому. Але це все лише питання часу».

Інтерв’ю суддів та перелік рішень цих судів, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, із вдалим використанням досліджуваних рішень ЄСПЛ: