Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко
— тактильна пам’ять — це запам’ятовування дотикових відчуттів, наприклад, незрячими людьми, які користуються азбукою Брайля;
— ейдетична пам’ять — високий рівень розвитку образної пам’яті, що полягає в здатності зберігати яскраві образи предметів протягом довгого часу після їх зникнення з поля зору людини. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета. Але характеризуються таким деталізованим його баченням, яке недоступне звичайному уявленню.
На думку науковців, ейдетична пам’ять найбільше розвинена у дітей. У 1921 р. було проведено дослідження групи дітей молодшого шкільного віку, яким упродовж 9 с демонструвалася сюжетна картинка з великою кількістю деталей. Після того, як прибрали зображення, діти продовжували бачити його в уяві і могли точно відтворити те, що запам’ятали, та відповісти на запитання дослідників.
Варто зазначити, що люди з образною пам’яттю добре запам’ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя; зі словесно-логічною — краще запам’ятовують словесну або абстрактну інформацію (поняття, формули); з емоційною пам’яттю — пережиті почуття. Безумовне домінування одного з розглянутих вище видів пам’яті зустрічається зрідка. Найбільш типовими їх комбінаціями є моторно-зорова, зорово-слухова або моторно-слухова пам’ять. Також необхідно наголосити, що в людей різних професій переважає той чи інший вид пам’яті. Так, у художників добре розвинена зорова пам’ять, у музикантів — слухова, у спортсменів — рухова, у філософів, політиків, дипломатів — словесно-логічна.
2) за характером мети діяльності:
— мимовільна пам'ять — це неусвідомлене запам’ятовування та відтворення інформації, за якого відсутня спеціальна мета щось запам’ятати чи пригадати;
— довільна пам'ять — це свідоме запам’ятовування й відтворення інформації з докладанням вольового зусилля, коли людина ставить перед собою мету щось запам’ятати чи пригадати.
3) за тривалістю утримання інформації:
— довготривала пам'ять характеризується збереженням роками після багаторазового повторення і відтворення інформації, розрахованої на подальше використання в діяльності людини: наприклад, у довготривалій пам’яті утримуються власні номер телефону, дата народження, адреса;
— короткочасна пам'ять характеризується швидким запам’ятовуванням інформації, її відтворенням і нетривалим зберіганням; вона обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом: наприклад, студент пам’ятає вивчену інформацію з певної дисципліни, доки не складає іспит;
— оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування інформації, необхідної тільки для виконання певної дії: наприклад, розв’язуючи математичну задачу, учень пам’ятає її умову — було 15 кг яблук, 23 кг груш, — після розв’язання задачі ця інформація учневі не потрібна, вона не зберігається в пам’яті.
Цікаво знати, що після одноразового прослуховування пояснень викладача у довготривалій пам’яті студента залишається в середньому тільки 10 % отриманої інформації, після самостійного читання — 30 %, після активної діяльності під час навчального процесу (активне слухання, занотовування інформації) — 50 %, а після практичного застосування набутих знань, умінь і навичок — 90 %.
3. Процеси пам’ятіЗапам’ятовування — це процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нової інформації через поєднання її з набутою раніше. Запам’ятовування завжди вибіркове. У пам’яті зберігається далеко не все. Вибірковість пам’яті залежить від потреб, мотивів, цілей, інтересів, діяльності особистості.
За характером запам’ятовування буває механічне (без усвідомлення логічного зв’язку між різноманітними частинами інформації, що сприймається) і осмислене (ґрунтується на розумінні внутрішніх логічних зв’язків між окремими частинами інформації). Відомо, що осмислене запам’ятовування продуктивніше, ніж механічне.
Відтворення — це процес пам’яті, у результаті якого відбувається пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків. Найпростіша форма відтворення — упізнавання — це відтворення певного об’єкта або інформації в умовах повторного сприймання. Складнішими формами відтворення є згадування і пригадування. Згадування — відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Наприклад, під час складання іспиту студент може без підготовки правильно відповісти на запитання. Пригадування — відтворення збереженої в пам’яті інформації при докладанні певних вольових зусиль. Так, свідок скоєння злочину відтворює інформацію, що запам’ятав з докладанням певних вольових зусиль, намагається пригадати подію деталізовано. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань.
Забування — процес протилежний запам’ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість збереженого в пам’яті, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.
Доцільно знати, що інтенсивне забування інформації відбувається у перші шість годин після запам’ятовування. Тому для тривалого збереження інформації в пам’яті потрібно її повторювати після вивчення з таким інтервалом: перше повторювання — через 15–20 хв.; друге — через 8–9 год.; третє — через добу.
Здавна люди помітили, що через певний час закарбована інформація забувається. Одна з найвідоміших теорій забування була сформульована З. Фройдом. На його думку, найчастіше забування можливе в результаті витіснення або мотивованого забування. Засновник психоаналізу вважав, що забування зумовлене внутрішнім протестом людини, небажанням пам’ятати. Це відбувається у тих випадках, коли людина прагне щось забути, що нагадує їй про неприємні обставини, ситуації, випадки, людей, речі тощо, і викликає негативні емоційні переживання.
Цікавими, на наш погляд, є результати досліджень Б. Зейгарник. Сутність експерименту дослідниці полягав у тому, що піддослідним пропонувалося виконати серію завдань, частину з яких дозволялося завершити, а інші — переривалися незавершеними. У результаті з’ясувалося, що піддослідні вдвічі частіше пригадували незавершені завдання, ніж завершені. Це спричинено впливом мотивації на вибірковість пам’яті і пояснює збереження в ній відбитків незавершених завдань. Ця закономірність — запам’ятовувати незавершені справи або перерваний потік інформації — має назву «ефект Зейгарник».
4. Індивідуальні особливості пам’ятіЛюди відрізняються за такими особливостями пам’яті:
— готовністю до відтворення