Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Буває, що відчайдушна качка підкидає свої яйця в гнізда хижого чиманго — фольклендського сокола. (Інстинкт сліпий!)

Уявляєте собі становище новонародженого качати, яке опинилося під крильцем у таких батьків! Не гаючи часу, воно квапиться скоріше і непомітніше залишити страшне гніздо. Маленький вигнанець утікає до річки і там пристає до будь-якого качиного виводку.

У деяких країнах Африки дуже популярна невеличка сіренька пташка. Її звуть медовим провідником. Кажуть, що пташка живе в дивній «дружбі» з людиною. Відшукавши у лісі гніздо диких бджіл, медовід летить до найближчого села. Перелітає від хатини до хатини й голосно тріскоче. Негри вже знають, у чому справа. Не гаючи часу, ідуть за галасливою пташкою до лісу. Перелітаючи від куща до куща, медовід приводить їх до бджолиного борту. Люди руйнують його, забирають мед, а медовому провідникові дістаються порожні стільники. Але для нього віск — ціле багатство. Ця пташка незвичайна в усіх відношеннях: мало того, що вона «співробітничає» з чорношкірими бортниками, медовід — єдина в світі хребетна тварина, здатна живитися воском. Лише воскова міль, личинки якої живуть у бджолиних стільниках, змагається з ним за честь воскоїда-унікума.

Зоологи зацікавилися такими незвичайними властивостями і дослідили дивовижні речі: у шлунку медовода влаштувався, виявляється, маленький світ мікроорганізмів — дріжджі та бактерії. Вони й перетравлюють віск, перетворюючи його на сполуки, які засвоює потім організм птаха.

Медовід не тільки хороший медовказівник, але й вправний «контрабандист»: він потай приносить свої яйця в чужі гнізда. Шпаки, дятли й ластівки вигодовують молодих медоводів.

Африканські ткалики, трупіали і волові птахи Америки — інші представники цієї дивної компанії «ледарів».

Як видно, гніздовий паразитизм узвичаєний багатьма птахами. Але ніде не досяг він такої сили і досконалості, як у зозуль. На землі водиться сто тридцять видів зозуль. Принаймні п'ятдесят з них не висиджують своїх яєць. Ціла серія незвичайних інстинктів і пристосувань допомагає цим птахам звільнитися від, мабуть, найклопіткішої у світі справи — виховання свого потомства.

Про клопітність цієї справи міг би розповісти бідолаха телегал, якому, щоб вивести пташенят, доводиться споруджувати «єгипетські піраміди».

Коли перші дослідники Австралії побачили на рівнинах цієї країни дивні земляні горбики, вони сприйняли їх за могили тубільців. Та виявилось, що це… пташині гнізда. І не прості гнізда, а інкубатори!

Австралійські смітні кури телегали не насиджують своїх яєць. Вони заривають їх у купи гниючого сміття. Тепло, що виділяється під час гниття, зігріває яйця.

Яйця розвиваються в сміттєвій купі, як у справжньому інкубаторі. (Інстинкт мудрий!)

«Інкубатори» будує півень. Великими й дужими йогами він згрібає докупи всіляке сміття. Працює багато днів і зводить воістину грандіозну споруду: деякі горбики-гнізда телегалів сягають височини 5 метрів! Знаходили будівлі смітних курей в околиці п'ятдесяти кроків. Як правило, їхні гнізда значно менших розмірів.

Коли «інкубатор» готовий, самиці забравшись на купу сміття, заривають у неї яйця. По одному яйцю в окремі заглиблення. Яйця закопуються завжди тупим кінцем догори, щоб пташенятам легше було вибратися із шкаралупи.

За розвитком яєць стежить півень. Він чергує біля «інкубатора». Якщо від гниття листя в купі розвивається надто висока температура, півень розгрібає зайвий шар землі або робить збоку глибокі душники. Коли тепла мало, він підкидає зверху ще трохи сміття. Для вимірювання температури півень має свій «градусник» — внутрішній бік крил у нього не оперений, і, доторкуючись голим тілом до гнізда, півень інстинктивно відчуває, яка в ньому температура.

Іноді за холодної погоди верхній шар сміттєвої купи переохолоджується дужче, ніж звичайно. Тоді півень бентежиться: адже можуть замерзнути яйця! Він накидає зверху багато нового сміття і таким чином ховає пташенят живцем. (Інстинкт сліпий!)

Курчат, які вилупились із яєць, чекає нелегка робота — треба вибратися на поверхню з-під шару землі і сміття, іноді завтовшки один-два метри. Та новонароджені пташенятка аж ніяк не безпорадні. Вони народжуються вже зовсім опереними, дуже великими й сильними. Мов кроти, невтомно вони риють землю і ногами, і крилами і невдовзі вибираються на чисте повітря. Обсохнувши на сонці та обтрусившись, молоді телегали починають самостійне життя. В цей час вони вже вміють літати!

У наших болотах і на ріках водиться птах, який також зігріває своє гніздо теплом гниючих рослин. Це норець, або пірникоза. Збудоване із старого очерету гніздо пірникози, ніби мініатюрний пліт, вільно переганяється вітром із однієї частини озера на іншу. Тепло гниючих рослин, на яких лежать яйця, оберігає їх від охолодження знизу. Звичайно, примітивний «парник» пірникози лише віддалено нагадує могутні «інкубатори» телегалів.

Багато птахів, будуючи гнізда, вдаються до надто хитромудрих способів.

У Бразілії майже всюди на гілляках великих дерев, що ростуть поблизу лісових хатинок і сіл, можна побачити досить важкі грудки глини. Невеличкі червоно-жовті пташки, схожі на дроздів, з пронизливим криком метушаться біля дерев. Це птахи-пічники, а глиняні «дині» на деревах — їхні гнізда. Кожне гніздо — справжня «цегляна» хатчина з сінями й світлицею.

Самець і самиця будують гніздо спільно. Спочатку заготовляють «цеглу» — скачують із глини великі грудочки завбільшки з гвинтівочну кулю. Для міцності до глини домішують рослинні волокна. (Інстинкт мудрий!) Цеглини виносять на дерево. На товстому сучку складають із них підмурок майбутнього гнізда. Птахи не мають іншого знаряддя, окрім дзьобів і лапок, але з допомогою цих нескладних «знарядь» вони швидко закінчують основу будинку і починають зводити склеписті стіни. А потім — дах у вигляді бані. В одній із стін залишають круглий отвір. Це двері. Внутрішнє приміщення перегороджують на дві кімнати. І будинок готовий!

Але трапляється, що глиняна хатчина завалюється раніше, ніж її встигають заселити. Пернаті муляри іноді ліплять на одному сучку стільки будиночків, що сучок обламується під вагою глини. (Інстинкт сліпий!)

Калао-носоріг, будуючи гніздо, також користується глиною. Але зовсім з іншою метою.