Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Як бачимо, людські навички не закладені в нас від народження, як стверджують ідеалістичні теорії. Вони продукт виховання і розвиваються тільки в суспільстві, під впливом соціальних факторів. Людина, говорить Ф. Енгельс, невід'ємна частка природи, одначе вона якісно відмінна від звіра соціальна істота.

Праця й суспільні відносини сприяли розвитку людської свідомості. Свідомості настільки високої, що її розумінню стали доступні найглибші й найприхованіші таємниці Всесвіту.

Два природні мінерали — окис заліза й перекис марганцю правили печерним живописцям за основні фарби. Окисли дрібно товкли й змішували з лоєм. Залежно від розведення окис заліза давав гаму відтінків од вохряно-жовтого до червоного, а з перекису марганцю виготовляли чорні й коричневі фарби.

Таким чином індіянські чаклуни намагалися принадити дощові хмари.

Хоча християнська релігія і вчить, що «бог єдиний», однак престол «Ієгови воїнств» оточують безліч другорядних духів. Окрім незліченних святих і апостолів, християнські «теоретики» нараховують ще дев'ять різновидів усіляких «чинів» янгольських: серафими, херувими, престоли, сили, владицтва, верховенства, начала, архангели й просто янголи. Цю небесну субординацію встановив наприкінці VI століття папа Григорій І. До нього євреї і перші християни вірили в зовсім інших янголів — кадошимів (пресвятих), офамимів (швидких), оралимів (дужих), масмалимів (полум'яних), херувимів (янголів-биків) тощо.

Ця форма анімізму збереглася в іудейському й християнському вченнях про янголів. Різні біблійні тексти твердять, що кожна людина, кожний народ, навіть кожна моральна категорія — каяття, жалоба — мають свого янгола-охоронця. Нібито існують янголи Персії, Греції (книга Даніїла), Ізраїлю — архангел Михаїл, ватажок небесного вояцтва, що переміг сатану. В апокаліпсисі називають янголів води, вогню, безодні, вітрів, у талмуді — янголів моря, дощу, граду. Деякі талмудисти вважали навіть, що за гріхи народу перед богом спершу карається його янгол.

Згодом християнські богослови назвали херубів херувимами і зображували їх иа іконах у вигляді рожевощоких дитячих голівок з крильцями.

Давня російська назва убогих прочан. Здебільшого це сліпі співці та оповідачі стародавніх билин.

Ці цифри одержали дослідники, які вивчали найбільших китів — блювалів.

Правда, ще давньогрецький філософ Арістотель (384–322 роки до нашої ери) писав, що кит годує дитинчат молоком. Однак із середньовіччя кита вважали рибою, аж поки англійський натураліст Дж. Рей (1648–1705) довів, що кит — тварина.

Венеціанський мандрівник, який відвідав у XIII столітті Персію, Китай та інші країни Сходу. Про свої пригоди він розповів у «Книзі про розмаїття світу». Нині її видали багатьма мовами.

Сучасні дослідники гадають, що гінці привезли не пташине перо, а лист мадагаскарської пальми Sagus ruffia. Її стовбур сягає п'ятнадцяти метрів заввишки. З верхівки звисають сім чи вісім гігантських листків, схожих на пташині пера.

Відомо три види епіорнісів: найбільший — Aepyornis maxi- mus, завбільшки як слон, трохи менший — Aepyornis medius і най- менший завбільшки як страус — Aepyornis hildebrantii.

Німецькою, французькою та англійською мовами написання цього слова збереглося без змін.

На моє прохання історик А. І. Блінов відшукав нарешті цю книгу в одній з наших бібліотек, але не знайшов у ній ніякої згадки про те, що козаки бачили мамутів за Уралом. Дуже цікаве повідомлення про мамута знаходимо у творах відомого російського етнографа й палеонтолога Д. М. Анучина. Він пише, що якийсь дослідник записав розповіді мансі й хантів про кошлатих слонів, які ніби водяться в зауральській тайзі.

«Шестиднів» — популярний у візантійській і давньоруській писемності богословський твір, спрямований проти фізичних теорій «еллінських мудреців». Шестидневи складаються, як правило, з 6 трактатів (за числом днів творення світу) і, коментуючи біблійне вчення про походження всесвіту, подають різноманітні відомості (з християнської точки зору) з природознавства. Шестидиеви були відомі уже в IV столітті. «Тлумачна палея» — виклад старозавітних міфів, який супроводжується тлумаченням і викриттям іновірців. Відома у списках уже з XIV століття. «Сказання (слово) про птахів» — давній твір російської народної творчості, в якому в символічній формі трактуються деякі питання релігійної моралі, а головним чином проблеми кріпаччини. Безмірною гіркотою сповнені вірші «Сказання» про вічне рабство «маленьких птахів», про насильство і лихварство, які творять над ними паші — «птахи великі». Вже у XVI столітті церква і влада переслідували людей за читання цього твору.

Азбуковники — російські енциклопедичні словники XVII століття, які беруть свій початок від словників, що з'явилися в більш ранню епоху російської літератури. Вони містили відомості з філософії, історії, міфології, географії, етнографії, мінералогії, ботаніки та зоології. «Хронограф» — популярна енциклопедія з загальної історії, складена в районі Москви